Працю письменників і письменниць часто підтримують ґрантами на резиденцію, тобто оплатою кількамісячного перебування в будинках художників, замках чи палацах. Але те, що на перший погляд видається мрією, може швидко перетворитися на кошмар. Шість розповідей про такі страхітливі враження.
Вежі зі слонової кістки для художників*ць і письменників*ць вийшли з моди — ось уже кілька років, як існують будиночки залізничних доглядачів десь у глушині та лісові хатинки мурашиними стежками, і все це – з обов'язком постійної присутності, якого всі так бояться. Те, що звучить абсурдно, називається стипендією на резиденції і є важливою частиною резюме кожної творчої особистості: кімната або, в кращому випадку, невеличка квартира на чверть року, далеко від рідного міста, кілька обов'язків, таких як публічні читання, воркшопи чи коротка новела про романтичний струмок при в’їзді у населений пункт, плюс 1000–1500 євро на місяць — і все, підтримка літератури готова. Адже зрештою, автор*ки повністю присвятили себе творчості, то ж хіба можуть бути в них якісь мирські пристрасті, такі як дружба, хобі чи тим паче діти, які прив'язували б їх до рідного міста? Хіба письменники не є невкоріненими істотами, які можуть жити де завгодно, аби тільки знайти кав'ярню, у якій можна вмочити перо в чорнильницю?Дедалі непевніші умови життя змушують авторів*ок погоджуватися майже на будь-яку стипендію, і все більше міст і містечок експлуатують цю потребу, безсоромно просуваючи коштом автор*ок свій дешевий міський маркетинг. Катаріна Бендіксен і Злата Рошаль запросили чотирьох авторів*ок поділитися своїм найабсурднішим досвідом перебування на резиденціях, а також самі розповіли про сумні моменти у своєму професійному житті. Відсутність столів і паразити відіграють у цих репортажах не меншу роль, ніж класові відмінності та зловживання владою. У післямові Катаріна Бендіксен і Злата Рошаль накреслюють сучасну концепцію підтримки людей творчих професій, яка ґрунтувалась би на знанні потреб авторів*ок та повазі до творчої праці. Але спершу вирушимо в подорож до Приштини, в містечко Горні Плана, в гориі до місця, звідки до міста можна дістатися на автобусі за 24 хвилини — обіцяємо!
«... інакше у твоєму резюме знову нічого не буде»
- Передмова | Ув’язнені у вежі зі слонової кістки
- #1 Ондржей Гложек | Там, де річка синьо в’ється...
- #2 Сесіль Джойс Рескі | enfant terrible
- #3 Катаріна Бендіксен | Без власного стола
- #4 Девід Блюм | Придворний блазень на резиденції
- #5 Злата Рошаль | Вони повернулися
- #6 Селім Оздоган | Вони вважають, що від такого не відмовляються
- Післямова | Тоді не подавайте заяви! — А якщо все-таки подати?
Цю статтю опублікували в рамках проекту PERSPECTIVES – нового лейблу для незалежної, конструктивної та мультиперспективної журналістики. JÁDU реалізовує цей проект, який співфінансується ЄС, разом з шістьма іншими редакційними командами з Центрально-Східної Європи під керівництвом Goethe-Institut. >>> Дізнайтеся більше про PERSPECTIVES
січень 2025