Звукова доріжка часу | 1970-ті: Удо Юрґенс — «Tausend Jahre sind ein Tag»  Рідкісний союз зеленої політики і попмузики

Той, хто виріс у Західній Німеччині на початку 1980-х, точно знає французький багатосерійний мультфільм «Жила-була... людина» у німецькомовному дубляжі (ориг.: «Il était une fois… l’Homme») і пісню до нього «Тисяча років – один день» (ориг.: «Tausend Jahre sind ein Tag»). Однак крім життя музичної заставки до мультика ця пісня має ще одне цілком самостійне життя, а саме у музичному альбомі співака і композитора Удо Юрґенса «Udo ʼ80», що всупереч назві вийшов 1979 року.

Якщо необхідно вибрати один репрезентативний твір з репертуару австрійця Удо Юрґенса, то очевидним вибором, звичайно ж, буде пісня «Грецьке вино» («Griechischer Wein») 1974 року. На користь такого вибору можна навести чимало аргументів, насамперед роль пісні у розбудові порозуміння між народами, адже вона звертається до теми туги за рідною домівкою грецьких гастарбайтерів у тодішній Федеративній Республіці Німеччина. Втім, у цій пісні є одне «але»: музика, особливо приспів, даруйте, але це ніщо інакше як просто поганий попсово-фольклорний кітч.

Альбом «Udo ʼ80», записаний разом з Берлінською філармонією, — спроба Удо Юрґенса отримати визнання як «серйозного» музиканта. Варто зауважити, що твори Юрґенса завжди містили ознаки, які наближали їх до французького шансону, і згаданий альбом не виняток: здається, він увібрав у себе всі попередні надбання творчості музиканта і продовжив означені тенденції. На конверті платівки зображений Удо Юрґенс — бонвіван з легкою паволокою втоми і першими зморшками на обличчі, вдягнений у білий костюм, який вказує на дорослу статечність його власника, а на ногах білі снікерси як символ юності. Образ, побудований на контрасті класичного й модерного, зрілого й наївного, розважливої серйозності і нестримної жаги до знань, — протилежності, які теж закладені в основу «Тисяча років — один день».

Музична композиція пісні нагадує нескінченну динамічну спіраль, що раз у раз підносить нас до драматичних висот, повсякчас відкладаючи кульмінаційний момент. Рушій пісні — дискотечний ритм «four to the floor», який обрамлюється повторюваним органним мотивом, що надає твору почасти класичного звучання. Вставка «на-на-на», посилена хоровим виконанням, автоматично запрошує слухачів підспівувати виконавцю. А музична фраза, синхронізована з питанням у тексті «Що таке час?» («Was ist Zeit?»), містить ознаки споглядальної психоделічності.

Якщо ж взяти текст пісні, то він побудований у формі діалогу, через призму якого розкривається конфлікт поколінь стосовно бачення суспільно-політичних проблем кінця 1970-х років. Візьмімо, наприклад, рядки: «Warum kommt jemand in Verdacht / nur weil er sich Gedanken macht?» (наближ.: «Чому когось підозрюють / лишень за його думки»). Їх можна розуміти як алюзію на практику «винюхування політичних переконань», яку було запроваджено у ФРН так званим «Радикальним указом» (Radikalenerlass) — рішенням уряду 1972 року, відповідного до якого претенденти на посади держслужбовців підлягали перевірці на вірність конституції. А твердження «Wer alles hat / kriegt noch Rabatt» (наближ.: «Хто має все, / одержує ще й знижку») звучить майже як гасло лівих політичних сил у боротьбі проти всевладдя капіталізму. (Ще бодай один приклад такої однозначності у творчості Удо Юрґенса годі знайти.) У відповідь чуємо голос нібито розсудливого «дорослого»: «Ihr junges Volk, was soll denn das? / Und leistet ihr doch erstmal was!» (наближ.: «Агов, молоднеча, чого ви виступаєте? / Спершу покажіть, на що самі здатні!»). Наприкінці цієї квазідіалектики співак все ж стає на бік молоді: «Ich bitt‘ euch, fragt, solang‘ ihr seid, / denn ihr seid die Zeit» (наближ.: «Я прошу вас, поки ви є, питайте далі, / бо час — це ви»).

Нехай ця пісня не завжди представлена у каноні найвідоміших творів Удо Юрґенса, проте вона однозначно належить до його центральних композицій. Без будь-якого догоджання й запопадливості співак робить себе рупором молоді, яка без такого представництва могла розраховувати хіба що на поблажливо-зверхню реакцію. Ось такий несподіваний хід: визнана зірка західнонімецької естради, завдання якої, здавалося б, «не чіпати політику», а розважати і створювати хороший настрій, порушує перед консервативною публікою гострі суспільні проблеми.

Насправді Удо Юрґенс, звичайно ж, далекий від будь-якого екстремізму або радикалізму. Порушувана у пісні проблематика ядерної небезпеки і озброєння («Die schöne Lüge vom Goodwill / Das hübsche Spiel vom Overkill» (наближ.: «Красива брехня про добру волю, / гарненька гра у масове озброєння»)) або забруднення довкілля («Die Erde ist bald ausgeraubt / Das Wasser tot, das Land entlaubt» (наближ.: «Земля майже розграбована, / вода — мертва, довкола ані листочка»)) радше нагадує партійну програму «зелених», що саме у той час формувалися як політична сила. Ось такий вийшов союз зеленої політики з попмузикою, і назвати його унікальний жодним чином не стане перебільшенням.

травень 2024