Звукова доріжка часу | 2010-ті: Гелена Фішер — «Atemlos durch die Nacht»  Велике кіно?

Пісня Гелени Фішер «Atemlos durch die Nacht» («Затамувавши подих крізь ніч», 2013) безперечно найпопулярніша німецькомовна пісня 2010-х років; свого часу їй вдалося найдовше втриматися у музичних чартах. Також серед представників різних музичних напрямків і стилів існував певний консенсус стосовно рецепції цієї пісні.

Пригадую, як мене (тоді діджея) просили поставити «Atemlos durch die Nacht» навіть у барах, які, власне, вважалися «інді-афінними». Подобається нам ця пісня чи ні, але вона увійшла у колективну свідомість і закарбувалася в ній. Завдяки такій популярності пісні вдалося пережити свій час, хоча це докорінно суперечить її суті — святкуванню щастя у моменті.

То що ж відбувається в пісні? На тлі скомпресованих звуків масштабної дискотеки ми бачимо епіфанію п’янкого нічного життя, де проявом найбільшої ейфорії стає близькість двох закоханих. Цікаво, що в кліпі близькість візуально ніяк не реалізовано. Себто у відео немає адресата щастя, про яке співає Гелена Фішер. Натомість є танцювальні сцени, які радше створюють враження перебування у натовпі, а не на одинці з коханою людиною.

При цьому співачка не губиться у натовпі, навпаки вона завжди у центрі композиції, а танцюристи немов сателіти рухаються кругом неї. Такий егоцентризм (здебільшого з рисами нарцисизму) можна розглядати як прямий наслідок буму селфі та соцмереж, розпал якого припав саме на 2010-ті роки. Між хореографією в кліпі й екстатичною втратою контролю досить мало спільного, а в музиці звучить певна дистанційованості і холод, що разом викриває показовість ейфорії, зображеної у тексті.

Несправжність, яка визначає цю пісню, потверджується і самим текстом: все, що у ньому оповідається, це «велике кіно». Проблема в тім, що попри вказівку на «велике кіно», пісня усіляко намагається приховати свою медійну природу і вдає, ніби наскрізно просочена життям і автентичністю. Щоправда, це ще питання, чи можна інакше окрім як медійно (те саме кіно) представити великі почуття. Якщо це правда, що в момент смерті перед нашими очима проходить усе життя як у кінофільму, тоді, схоже, ніякого неопосередкованого доступу до «душі» не існує. Натомість ми бачимо кінофільм, фікцію, яка не зображає життя, а перевищує його («larger than life»). І хоча в плані кіно «Atemlos durch die Nacht» є справжнім блокбастером, чомусь так і хочеться перемкнутись на інший канал або піти в інший кінотеатр.

травень 2024