Звукова доріжка часу | 1980-ті: Йоахім Вітт — «Der Goldene Reiter»  Бетон і неонові вогні

Пісня «Der Goldene Reiter» («Золотий вершник»), яку випустив Йоахім Вітт 1980 року, належить до жанру так званої нової німецької хвилі (Neue Deutsche Welle або скорочено: NDW). Щоправда, сьогодні під цією маркою об’єднують дуже різні музичні стилі, тому варто розглядати це явище диференційовано. Спочатку нова німецька хвиля була дилетантським «низовим» («grassroots») рухом, що виник під впливом панку і його ключового принципу «зроби сам» («Do It Yourself»), але з часом рух розширився, а його стилістичні межі розмилися.

На початку 1980-х дедалі більше музикантів хотіли прикрасити себе лейблом «нова німецька хвиля» і бодай якось ухопитися за її гребінь. Тож не дивина, що вже у 1982 році NDW скидалася на доволі дифузний конгломерат з сяк-так по-новому стилізованих шлягерних фраз на кшталт пісень Нени (Nena) і втомлених піонерів-започатківців руху, як-от гурту DAF (скорочення від «Deutsch Amerikanische Freundschaft» — «Німецько-американська дружба») або Ideal, які вже незабаром (за кілька років) після створення оголосять про свій розпад.

Та з усім тим навіть у Губерта Ка (Hubert Kah), вискочки і фальшивки з погляду догматиків, все одно присутній певний гламур, який вирізняє його від банальних і самовдоволених естрадних зірок 1970-х. Губерт Ка представляє комерційну фракцію NDW, водночас його вихід у нічній сорочці на сцену хітпараду телеканалу ZDF — місця підвищеної концентрації обивательства у формі музики — став для мене, тоді 11-річного хлопчини, нечуваним порушенням усталених норм, ковтком свіжого повітря у захаращеному умовностями світі. До того ж його музика, емансипована від диктату веселих ритмів шлягерів, звучала по-новаторськи і молодіжно.

NDW направду займає унікальне місце в історії німецької музики. Ні до, ні після неї музикантам не вдавалося досягти такого значного успіху, порушуючи правила прийнятного в музичному або перформативному плані. Представники NDW вдало поєднували у своїй творчості нестандартну поведінку на сцені і комерціалізований ентертеймент.

Йоахім Вітт (1949 р.н.) балансує на піку успіху NDW між новаторським духом і опортунізмом. Вітт починає музичну кар’єру як гітарист у німецькій рок-групі «Duesenberg», творчість якої цілком і повністю вписувалася у рамку тогочасних музичних вподобань загалу. Коли музикант показав товаришам з гурту свою пісню «Der Goldene Reiter» («Золотий вершник»), ті геть її не сприйняли і відкинули як повну дурницю. У 1980 році Вітту було вже за тридцять, тобто він був старший років на десять за представників початку нової німецької хвилі, однак у його випадку, схоже, треба говорити про «новохвильця» за переконанням. Зрештою музикант вирішив піти шляхом сольного виконавця і почав пошуки музичних лейблів для співпраці.

Наприкінці 1980 року він випустив перший сольний альбом «Silberblick» («Срібний погляд»). Утім, великого успіху не мав. Ситуація різко змінилася після виступу Вітта у музичній телепередачі «Musikladen» в листопаді 1981 року. Цей виступ можна також вважати поворотною подією в історії німецького телебачення. Вітт виконує «Der Goldene Reiter» у кращих традиціях акторської гри: розмашні, широкі незграбні рухи і гримаси немов у маніакально хворого разюче візуалізують текст пісні, написаний від імені пацієнта психіатричної лікарні. Співак настільки автентично зобразив на сцені психічно хворого, що багато глядачів йому повірили і були переконані, що «золотий вершник» з пісні це і є сам Вітт.

Виступ, а разом з ним і пісня стрімко набрали широкого розголосу. Вже за тиждень «Der Goldene Reiter» опинився у чартах і врешті-решт піднявся на 2-ге місце у хітпарадах. Загалом сингл розійшовся тиражем близько 250 000 копій, а альбом «Silberblick» — близько 300 000 копій. Цей приклад чудово демонструє ефект, який у 1980-х роках міг мати виступ на телебаченні.

Якщо у жанрі NDW виділяти андеграунд і оверграунд, то «Der Goldene Reiter» однозначно представляє останній, ба більше — є його вершиною. У музичному плані композиція складається з монотонного біта, який поєднується з різкими звуками гітари, — індивідуальна варіація Вітта на типову музичну мову нової німецької хвилі. Музичний мінімалізм, де дисонанс не виходить на передній план, а тільки вгадується. Таким чином пісня відповідає критеріям комерційного хіта. У тогочасному провідному музичному журналі «Sounds» журналіст Ксао Сеффчек зневажливо говорить про нову «фонову музику для вагонів-ресторанів» — осучаснений варіант поняття «фонова музика для ліфта». Так, безперечно, музичній основі пісні притаманна певна обтічність. Утім, якщо до музики додати манірний вокал Вітта та ще новаторський текст пісні, то віднести її до мейнстриму доволі важко. Вітт послуговується у пісні словами, які доти не вживалися в естрадних піснях: «Fassungsvermögen» (місткість), «Behandlungszentren» (лікувальні центри), «Umgehungsstraße» (об’їзна дорога) тощо. Надзвичайно технічні, холодні терміни, які ідеально вписуються в епоху початку 1980-х років.

За допомогою майже архітектурної мови Вітт створює у тексті атмосферу, яка конгеніально відображає тогочасну параною, пов'язану з настанням орвеллівського 1984 року. «Der Goldene Reiter» на місце приємної душевності 1970-х років вносить у широкий музичний простір настрій пригніченості та тривоги. Той факт, що пісня стала хітом, засвідчує готовність тодішнього суспільства сприймати й опрацьовувати контент на досі табуйовані теми. «Der Goldene Reiter» репрезентує короткий проміжок часу, коли здавалося, що справжня дійсність складається лише з бетону і неонових вогнів.

травень 2024