Кожен учитель чи вчителька найкраще знають, які діти вчаться в їхньому класі, чим вони цікавляться, які сильні й слабкі сторони мають. В ідеалі, укладаючи програму на основі модельної, освітяни обирають твори з урахуванням цих моментів. Відповідно, знаючи уподобання й рівень компетентностей у класі, можна обрати й завдання до творів. Тож у цій серії матеріалів Ірина Пасько ділиться ідеями для уроків із зарубіжної літератури в 5-х класах — і тими тригерами, які вона зауважила під час перечитування програмових творів.
Нагода більш-менш системно ознайомитися зі зразками німецькомовної літератури з’являється в українських учнів з 5 класу. До запровадження Нової української школи учні 2–4 класів вивчали зарубіжну літературу в межах предмета «Літературне читання». Залежно від підручника, до розгляду пропонували твори Пауля Маара (зараз його прозу вивчають у 5 класі) й Людвіга Ренна.
Натомість існує чимало перекладів Ренна російською мовою, ще радянських. Адже письменник — послідовний комуніст — відвідував СРСР і був нагороджений орденом Карла Маркса. Безперечно, його боротьба із нацизмом у Німеччині заслуговує на повагу. Але (це суто суб’єктивна думка): навряд чи українські діти багато втратили від вилучення його творів із програми, з огляду на сучасні обставини й цілковиту відсутність можливості заглибитися у творчість автора.
Наразі укладачі підручників з української мови (інтегрованого курсу) для 4 класу можуть обирати різні тексти для ілюстрації певних правил. Зокрема, у підручникуОлени та Андрія Іщенків «Українська мова та читання» як приклад тексту-опису вміщено уривок із роману Міхаеля Енде «Джим Ґудзик і машиніст Лукас». У такий спосіб діти мають нагоду зацікавитися пригодами персонажа — докладно про них вони читатимуть у 6 класі.
Модельні навчальні програми «Зарубіжна література» для 5 класу Нової української школи пропонують кілька творів німецькомовних письменників, а також зразків фольклору:
Інваріантний компонент (обов’язкове вивчення) включає німецьку народну казку «Пані Метелиця». На вивчення цього твору можна відвести до чотирьох уроків. На розсуд вчителя у блоці «Казки народів світу» діти можуть прочитати інші казки, записані братами Грімм.
Як варіативний компонент — серед інших літературних казок — учителі й укладачі підручників можуть обрати кілька історій з «Пригод барона Мюнхгаузена» Рудольфа Еріха Распе.
Так само варіативно програма подає «Лускунчика і Мишачого короля» Ернста Теодора Амадея Гофмана — зазвичай автори програм пропонують вибір між цим твором та «Алісою в Країні Див» Льюїса Керолла.
Наприкінці навчального року вчитель може обрати для читання й обговорення з дітьми твори Пауля Маара. Одна з програм пропонує першу повість із циклу про Суботика — «Що не день, то субота», решта — другу частину циклу, «Машина для здійснення бажань, або Суботик повертається в суботу». До проблем, які породжує такий вибір, ще звернемося пізніше.
З німецької поезії (у розділі програми, присвяченому сприйняттю краси природи в ліриці) учні й учениці 5 класу мають змогу прочитати вірші Йоганна Вольфганга Гете «Світ бачити є невимовно мило...» або «Нічна пісня подорожнього» (залежно від програми й підручника) і Генріха Гейне «Задзвени із глибини...».
Як бачимо, у 5 класі діти доволі широко знайомляться з текстами німецькомовних письменників. Однак варто пам’ятати, що цим учням та ученицям по 11–12 років. Їхні навички усвідомленого, вдумливого читання досі формуються, тож украй важливо докладно обговорювати прочитане й обирати твори, які читач/читачка асоціює з собою та з яких може почерпнути певні «прикладні» лайфхаки. Дітям, які входять у підлітковий вік, важливо обговорювати щось із однолітками, почуватися в колективі, зрештою — читати про однолітків зі схожими проблемами.
Розмова про прозові твори німецькомовних авторів, які пропонують для вивчення у 5 класі, потребує більше простору, тож відкладемо її на наступний раз. А зараз зупинімося на фольклорній казці й поезії, яку діти читають у межах програми.
Цей твір може стати матеріалом для різних обговорень:
«прокачування» теорії літератури: поняття про народну казку, записану й літературно оброблену збирачами фольклору; соціально-побутову казку з прозорою мораллю про шкоду неробства й неповаги до оточення;
словникової роботи — зокрема, можна з’ясувати значення слів «падчерка», «пасербиця» (не дуже часто вживаних у сучасній розмовній мові), «прясти», «пряжа», «веретено», «починок» (навряд чи діти знайомі з таким видом ручної праці);
якщо учні цікавляться міфологією, можна дати окремій групі завдання розповісти про міфологічну основу казки — хто така богиня Гульдра і як вона пов’язана з образом Пані Метелиці.
Якщо п’ятикласники не почуваються «занадто дорослими» для такого завдання, то «Пані Метелиця» — текст, до якого можна створити розмаїті ілюстрації. Принагідно можна також поміркувати на складну тему: як розгорнувся б сюжет, якби героєм був хлопчик? Чи могла б дівчина дати відсіч мачусі, а не терпіти знущання мовчки? Чи стали б сучасні дівчата миритися з такою несправедливістю?
Звісно, учитель чи вчителька можуть утриматися від таких питань, якщо знають, що в класі є діти з подібною сімейною ситуацією, і це може їх зачепити.
Іншим тригером у казці може стати те, що пасербиця покидає службу в Пані Метелиці, адже скучила за рідним домом. Якщо в класі є діти, які евакуювалися з регіону бойових дій в іншу частину України чи за кордон, їм варто дозволити поділитися своїми почуттями щодо дому — якщо, звісно, вони цього захочуть.
«Пані Метелиця» також чудово надається до порівняння з українською народною казкою«Про бабину дочку і дідову дочку» («Кобиляча голова» і варіації). В обох казках працьовитість і повага до старших винагороджені, а ставлення до обох позитивних героїнь змінюється після того, як вони здобувають багатство (цей момент підсвічує лицемірство й користолюбство мачухи та її доньки). І Пані Метелиця, і Кобиляча голова є потойбічними силами, які, з одного боку, пов’язані із ідеєю смерті (зими, мертвих предків тощо), а з іншого — із багатством і плідністю.
У німецької казки є чимало екранізацій, зокрема і в жанрі аніме, тож учителі матимуть чимало можливостей зацікавити учнів текстом, додавши візуальний матеріал.
Перший із них, «Світ бачити…», пропонує складнішу концепцію: це вірш не про природу, а про те, як бачать світ митець і закоханий. Палітра художніх засобів неширока: епітет, порівняння, метафора («скло любови») — однак усі вони потребують пояснення, можливо, навіть певної наочності. Також слід переконатися, що діти «впоралися» із енжамбеманом у другому й третьому рядках і сприйняли фразу цілісно. Програма не вимагає від учнів знання цього терміна взагалі, а в п’ятому класі й поготів, однак можна вжити його український аналог — перенесення.
У вірші «Нічна пісня подорожнього» у перекладі Миколи Бажана вжита персоніфікація, однак загалом цей ліричний пейзаж значно простіший для розуміння.
Крім того, у деяких підручниках на прикладі саме цієї поезії пояснюють концепцію поетичного перекладу як такого (з підручника«Зарубіжна література» Ніни Міляновської):
Предметом розмови зі школярами може стати й своєрідний ритмічний малюнок вірша, який споріднює його із колисковою не лише на рівні змісту.
Вірш Генріха Гейне «Задзвени із глибини...» підручники подають у перекладі Леоніда Первомайського:
Задзвени із глибини
Тихої печалі,
Мила пісенька весни, —
Линь все далі й далі!
Линь, дзвени, знайди той дім,
В квітах сад зелений,
І троянду перед ним
Привітай від мене.
Крім метафор та епітетів, можна обговорити з учнями фоніку вірша (алітерації й асонанси), поговорити про асоціації, які він викликає, з’ясувати, що таке «глибина тихої печалі» і чому ліричний герой говорить про неї. Підібрати візуальний ряд або намалювати те, що уявляють учні, — також завдання, яке розвиває навичку сприйняття й осмислення поезії.
Варто зазначити, що більшість підручників подає мінімальні біографічні відомості про кожного автора, однак навряд чи зупинятися на них детально і змушувати дітей запам’ятовувати факти було б продуктивною стратегією в цьому віці. Значно цікавіше — «підсвітити» деякі моменти у зв’язку з текстами («Чому Гейне пише про красу природи, але водночас про печаль?»; «Чи має Ґете на увазі себе, пишучи про поета?» тощо).
Усі ці твори насправді дібрані з цілком зрозумілою метою. На їх базі можна розвинути навички читання й розуміння тексту, «потренувати» відчуття поетичного слова, ознайомитися із концепцією поетичного перекладу. А на матеріалі казки — поговорити про гіпотетичні життєві ситуації й моральні аспекти певних учинків. Вони достатньо стислі за обсягом, щоб не перевтомити п’ятикласників, але водночас місткі.
Натомість авторська проза, яку пропонують для 5 класу і яку ми розглянемо в наступній публікації, є джерелом значно більшої кількості потенційних проблем.
