переклади з німецької у шкільній програмі
Пригоди, родина й український колорит

Починаючи з вересня 2022 року середня школа поступово переходить на нові модельні програми, укладені за Державним стандартом базової середньої освіти 2020 року. Це відбувається в межах реформи «Нова українська школа».

Нині залежно від року навчання діти вивчають зарубіжну літературу за різними програмами. Учні й учениці 7–9-х класів у 2023–2024 навчальному році вчилися за старою програмою (оновлена 2017-го і 2022 років). У наступному році 8-мі та 9-ті класи продовжать роботу за нею, а 7-мі — перейдуть на одну з нових.

Школярі й школярки 5–6-х класів уже цього року вчилися за новими модельними програмами. Причому вчителі мають право обирати для себе будь-яку з трьох, що представляють зарубіжну літературу як окремий предмет — або з програм інтегрованих курсів (українська література + зарубіжна література або українська література + українська мова + зарубіжна література).
Питання інтегрованих курсів поки не торкатимемося: «традиційний» підхід до викладання зарубіжної літератури як самостійного предмета наразі домінує.

У цій статті ми зосередилися на тих німецькомовних текстах, які пропонують три альтернативні модельні програми з зарубіжної літератури для 5–6-х та 7–9-х класів. Минулого літа ми розбирали казки й поезію, а також великі прозові твори німецькомовних письменників, які дітям пропонують для вивчення у 5 класі. А зараз зосередимося на текстах для шестикласників та шестикласниць.

Як твори пропонують різні програми?

Для наочності дамо відповідь на це питання у вигляді невеликої таблиці.

Програма Волощук Є. В. для 5–6-х класів	Програма Ніколенко О. М. і колективу авторів для 5–9-х класів	Програма Богданець-Білоскаленко Н. І. і колективу авторів для 5–6-х класів
	6-й клас
І. Українські пейзажі в німецькомовній поезії України. 1. Альфред Марґул-Шпербер. «Український степ» (інваріантний компонент). 2. Йона Ґрубер. «Місяць» (інваріантний компонент). ІІ. Бестселери дитячої літератури ХХ–ХХІ ст. 3. Крістіне Нестлінґер. «Конрад, або Дитина з бляшанки» (варіативний компонент). 4. Міхаель Андреас Гельмут Енде. «Джим Ґудзик і машиніст Лукас» (варіативний компонент).	«Не здаватися в життєвих випробуваннях» 1. Міхаель Андреас Гельмут Енде «Джим Ґудзик і машиніст Лукас» АБО 2. Крістіне Нестлінґер «Конрад, або Дитина з бляшанки»	-

Варто зазначити, що наразі програма авторства Ольги Ніколенко найпопулярніша серед освітян. При цьому вона найбільшою мірою повторює «стару програму» 2017/2022 року: власне, її розробляв майже той самий колектив під керівництвом Ніколенко. Тож не дивно, що за «старою програмою» у 6-му класі вивчали ті самі твори німецькомовних авторів, які наведені вище в середній колонці.

Забігаючи наперед, зазначимо, що 8-мі класи зовсім не вивчають творів німецькомовних письменників та письменниць. Натомість деякі твори повторюються в 7-х і 9-х класах у різних програмах. Наприклад, «Чорнильне серце» Корнелії Функе пропонують вивчати в 7 класі за програмою Ольги Ніколенко і в 9-му — за програмою Євгенії Волощук. Про ці твори поговоримо в наступній статті.

Підручники, за якими працюють на уроках зарубіжної літератури, створюють на основі модельних програм. За змістом підручники й програми не ідентичні: програма містить інваріантний (обов’язковий) і варіативний компоненти, у підручнику ж автори обирають який-небудь один із пропонованих варіантів.

При цьому підручник може написати як авторський колектив програми, так і автори/авторки, які не брали участі в її розробленні. Скажімо, за програмою Ніколенко для 6-х класів, крім підручника від колективу самої Ольги Ніколенко, є ще підручники від колективів Ніни Міляновської та Юрія Ковбасенка. Судячи з результатів конкурсу підручників, підручники від Ніколенко та Міляновської є популярним серед учителів зарубіжної літератури. Тож ми окремо зупинимося на тому, чи однакові фрагменти текстів (і чи в однакових перекладах) пропонують у цих підручниках.

Німецькомовні поети Буковини

У програмі Волощук наявні два вірші німецькомовних поетів єврейського походження, які народилися на Буковині й провели тут чималу частину свого життя. Це Йона Ґрубер і Альфред Марґул-Шпербер (твір останнього «Про назву концтабору Бухенвальд» також вивчають за програмами Волощук і Ніколенко — у 7 і 9 класах відповідно).

Уведення цих постатей до програми — нагода поглибити знання з географії та історії України. Залежно від програми із природничих дисциплін та вступного курсу з історії на момент вивчення теми діти можуть знати або не знати назву «Буковина», але вже точно вміють працювати із географічною картою. Тож показати їм, що наразі говоримо про людей, які безпосередньо жили в Україні, у Чернівцях, і спробувати пояснити, чому вони не писали українською, — важливо.

У підручнику Євгенія Волощук і Олена Слободянюк подають коротку історичну довідку про панування Австро-Угорщини й Румунії над Буковиною, однак таке пояснення може здатися дітям доволі складним. Можна принаймні наголосити на мультикультурності регіону: тут мешкали люди різних національностей, які говорили різними мовами, однак усі вони любили цю землю. Пояснити, чому поети єврейського походження писали німецькою, — це ще одна складність, однак можна спробувати провести паралелі із російсько-українською мовною ситуацією. Навряд чи шестикласники можуть осягнути цю проблему повністю, однак є імовірність, що якраз ці складні моменти зацікавлять когось із учнів або учениць історичним контекстом.
Виклад біографії Альфреда Шпербера в підручнику стислий, і тема Першої світової війни, яку діти на цей момент іще не вивчали, має бути інтуїтивно осяжною. Однак окремі слова в біографічній довідці можуть видатися заскладними, наприклад, «клерк», «студіював юриспруденцію», «творчість не приносила статків».

Сам вірш «Український степ» — це верліброва мініатюра, яка, з одного боку, цілком осяжна завдяки малому обсягу, а з іншого — може конфліктувати з тим, як діти на цьому етапі розуміють поезію. Попередній досвід вивчення літератури дозволив їм зрозуміти, що поезія — переважно римована, натомість у вірші «Український степ» рим немає. Отже, це нагода ще раз поговорити про те, що яскравий свіжий образ у ліриці важливіший, ніж наявність рим.

У підручнику «Український степ» подають у перекладі Петра Рихла:
 
Крім того, у підручнику вміщено німецький оригінал вірша й підрядковий переклад: Можна звернути увагу учнів та учениць, що Петро Рихло в перекладі випустив слово «церковні», а отже, можна уявити й дзвони церкви, і дзвоники на шиях у худоби, адже в наступному рядку йдеться про пастухів.

Розбираючи текст вірша, активізуємо знання про епітет — художнє означення, що викликає певні асоціації, а не будь-яке. Можна дати відповіді на запитання:
 

• Які асоціації викликають слова «безмежні», «прадавня», «вічно сумна», «самотній», «солодко»?
• Який саме степ уявляють діти?
• Який саме дзвін?
• Чому пісня є сумною?

Потенційний тригер криється в останньому рядку: якщо в класі є внутрішньо переміщені особи, нагадування про «солодкий запах дому» може бути болючим.

Вірш Йони Ґрубера «Місяць» здається складнішим для інтерпретації, ніж попередній, — принаймні якщо говорити про читачів і читачок, яким по 11–12 років.
У підручнику цього поета передовсім подають як перекладача з української і поціновувача українського фольклору (певні сумніви, до речі, викликає те, що дітям вдасться легко впоратися зі словами «знавець» і «поціновувач» у тексті біографічної довідки). Отже, вивчення цієї поезії (римованої, на відміну від «Українського степу») — нагода активізувати знання про народну творчість, її жанри і властивості, наголосити, що чимало письменників і письменниць надихаються фольклором свідомо чи несвідомо. Можна також пояснити, що це «надихання» відбувається на різних рівнях: це можуть бути окремі образи, які повторюються в народних піснях чи казках (очевидний приклад — «червона калина» й подібні), запозичення персонажів чи сюжету. А ще тексти можна стилізувати під фольклор — написати так, щоб «звучало», як у пісні чи казці, завдяки порядку слів, вживанню застарілих лексем, характерним вигукам тощо.

Розглядаючи вірш, варто наголосити на його візуальній образності: нехай діти спробують дослівно уявити те, що відбувається:
 
Можна дати відповіді на такі запитання:
 

• Коли місяць схожий на чашу? (Коли не повний — або ж повний, але це чаша, на яку ми дивимося згори.) Як можна намалювати такий місяць?
• Що таке грань дня і ночі? (Можливо, діти запропонують варіанти «вечір», «ранок», «сутінки», «присмерк» — чи видно місяць у цей час? Чи хтось спостерігав, як виходить чи заходить місяць?)
• Що таке «глиняне горня»? Що спільного між ним і чашею? Чому глиняне горня легко забути, а срібну чашу — ні? (Запитання активізує ідею, що автор малює місяць як щось дорогоцінне, але водночас самотнє.)
• Куди ця чаша пірнає і чого шукає? Чому вона «мандрує по колу»? (Можна спробувати наштовхнути дітей на думку, що місяць-чаша черпає чорне небо із зорями — і, коли місяць витоншується, це ніби чаша, яка занурюється в темну воду і поступово стає невидимою. Як варіант, діти можуть провести вдома такий експеримент.)
• Зрештою, із чаші п’ють — ось чому вона «шукає зі спраглих вуст». Хто міг би пити з чаші місяця? (Тут можна підштовхнути клас до думки, що цей вірш пов’язаний із міфологією, а вона є частиною народної творчості.)

Зрештою, якщо учні й учениці прихильно ставляться до форми роботи «ілюстрація до твору», можна попросити їх закріпити ці асоціації, створивши відповідний малюнок.

Пригоди й підводне каміння в інтерпретації: «Джим Ґудзик і машиніст Лукас»

Роман Міхаеля Енде «Джим Ґудзик і машиніст Лукас» в обох програмах (Волощук і Ніколенко) є варіативним компонентом. У підручнику Волощук замість цього тексту вміщено твір «Міо, мій Міо» Астрід Ліндґрен. Позаяк учителі найчастіше «ідуть за підручником», особливо з більш юними учнями й ученицями, навряд чи до цього твору за програмою Волощук узагалі звертаються.

За програмою Ніколенко, нагадаємо, є три підручники: Ніколенко, Міляновської і Ковбасенка. В останньому Міхаель Енде не представлений — замість нього вміщено повість Крістіне Нестлінґер «Конрад, або Дитина з бляшанки», про яку поговоримо нижче.

У підручниках Міляновської та Ніколенко роман і постать митця подають дещо по-різному. Тон оповіді в підручнику Міляновської видається доречнішим: автори акцентують на особистій історії Міхаеля Енде, його житті в нацистській Німеччині. Можна провести паралелі між долею його батька, якому заборонили малювати, адже його мистецтво не відповідало ідеалам націонал-соціалізму, і долями митців у Російській імперії та Радянському Союзі (принаймні про заборону малювати Шевченкові діти до 6 класу вже неодноразово чули). Варто звернути увагу: тригерною може бути оповідь про те, як юнак пережив бомбардування. Натомість у підручнику Ніколенко в біографічній довідці є фраза: «Потрапивши під владу фашизму, німецький народ був змушений воювати проти країн Європи» (с. 169). Це звучить так, ніби «влада фашизму» (до речі, це неточний термін, фашизм — італійське явище) — накинена силоміць, а не обрана німецьким народом. Така подача робить з агресора жертву, спрощує ситуацію — і вкрай недоречна в сучасних обставинах повномасштабної війни з Росією.

Щодо тексту роману, то в підручнику Міляновської подані 14 розділів (з 1-го до 14-го з незначними скороченнями), а далі твір пропонують дочитати за QR-кодом. Натомість у підручнику Ніколенко перші два розділи переказано, 3-й подано широко, однак наступний за ним — уже 21-й. Перекази пропущеного вкрай стислі й не дають повного уявлення про перебіг подій.

На щастя, книжка «Джим Ґудзик і машиніст Лукас» доступна для придбання і в офіційному перекладі, і в аудіоформаті. Однак із перекладом постають певні проблеми: власні назви в різних перекладах передано абсолютно по-різному, і це може дезорієнтувати юних читачів і читачок. Наприклад, у найновішому, 2024 року, виданні рідний острів Джима й Лукаса названо Тихоландією (переклад Ігоря Андрущенка), у перекладі Євгена Поповича — Усландією (причому на титульній сторінці цього видання Джима названо Ґудзиком, а в тексті — Кнопкою), а в більш ранньому перекладі Ігоря Андрущенка, який використовують у підручниках, — Недогадією. Тож варто зорієнтувати дітей, із якою книжкою їм працювати, і присвятити час розмові про особливості перекладу «значущих» імен та назв.

Загалом, крім динамічного пригодницького компонента, роман Міхаеля Енде пропонує важливі теми для обговорення:

• що таке «рідний дім» і «рідні люди» (у першій частині Джим відмовляється від можливості з’ясувати своє походження, щоб покращити життя вдома, на Тихоландії/Усландії/Недогадії);
• чому насильницькі методи навчання і виховання не приносять плодів;
• як адекватно сприймати незвичний устрій життя в інших країнах без насмішок (можна обережно ввести поняття екзотизації — навмисного увиразнення незвичних рис, що, власне, робить у своєму творі Енде; також можна обговорити тему, чому наголошувати лише на відмінностях недобре: адже це ніби робить того, про кого говорять, «менш людиною», а до «не людини» можна і ставитися «не по-людськи»);
• при цьому одним з головних героїв є темношкірий хлопчик, а низка яскравих другорядних персонажів «списана» із представників китайської культури, і це закріплює в дітей уявлення, що людина є людиною незалежно від раси й нації.

До речі, варто зауважити, що в обох підручниках активно використовують ілюстрації Франца Тріппа, а на них темношкірий Джим зображений у дусі blackface — коли білий актор наносить на обличчя чорний грим, щоб зобразити темношкірого, що є виявом дискримінації і колоніального мислення. Навряд чи в шестикласників можуть виникнути запитання з цього приводу. Але про всяк випадок варто заготувати відповідь, що художник не мав на меті дискримінувати персонажа — це лише специфіка стилю малювання, який зараз, однак, уже може здатися застарілим і не надто доречним.

Закріпити матеріал, зокрема унаочнити фантастичні елементи, допоможе екранізація 2018 року (Німеччина), знята доволі близько до тексту. Однак учнів та учениць також варто зорієнтувати щодо перекладу: в українському дубляжі використовують назву «Усландія» з перекладу Поповича, але країна Лі Сі зветься «Мандала», як у перекладі Андрущенка, а не «Мигдалія», як у Поповича, — словом, фільм може ще більше заплутати дітей, адже назв та імен у книзі справді багато.

Здоровий діалог із внутрішньою дитиною: «Конрад, або Дитина з бляшанки»

Повість «Конрад, або Дитина з бляшанки» австрійської письменниці Крістіне Нестлінґер також є варіативним компонентом в обох програмах, тобто вчитель або вчителька можуть обрати замість «Конрада» інший твір. Найімовірніше, ті педагоги, які працюють із програмою Волощук, не обирають Нестлінґер: у підручнику тексту цієї повісті, як і роману Міхаеля Енде, немає.

Із трьох підручників за програмою Ніколенко уривок із «Конрада» подає лише авторський колектив під керівництвом Юрія Ковбасенка. І, на жаль, порівняно з підручниками Міляновської і Ніколенко підручник Ковбасенка значно менш популярний.
Біографія Крістіне Нестлінґер викладена просто й зрозуміло, із акцентом на дитинстві. Тут наголошено на непорозумінні між дорослими й дітьми, на тому, що одні й другі вважають правильними й потрібними різні речі. Однак варто звернути увагу: досвід окупації, смертей близьких і бомбардувань, про які згадують автори, може стати тригером для дітей, які пережили щось подібне чи мають родичів на територіях, які зараз контролює російська федерація. До такої ситуації краще бути потенційно готовим — ба більше, автори підручника також наголошують на подібності досвіду українських дітей.

Загалом у біографічній довідці вдало підсвічено мотивацію до письменства і труднощі на шляху до нього саме для жінки («робота мамою»), різноманіття персонажів, сучасність і зрозумілість творів Нестлінґер. Відгомін її особистої історії цікаво пошукати разом із учнями й ученицями в повній версії «Конрада», а пізніше, у 9 класі, — у повісті «Маргаритко, моя квітко».

Хоч текст повісті «Конрад, або Дитина з бляшанки» подано у значному скороченні, воно доволі вдале: переказ подій, які випущено, стилістично наближений до тексту Нестлінґер і дуже докладний. Отже, читаючи навіть цю версію, шестикласниці й шестикласники матимуть змогу зрозуміти перебіг сюжету.

Принагідно зазначимо: великим плюсом є те, що повний офіційний переклад повісті можна придбати в книгарнях, зокрема онлайн. А ще існує низка любительських і професійних аудіоверсій твору, тож діти, які зацікавляться, зможуть ознайомитися з ним повністю.

«Конрад» — твір, у якому авторка порушує чимало складних питань, але не дає прямолінійних відповідей, дозволяючи читачам подумати над ними самостійно:
 

• питання всиновлення, кровного й духовного зв’язку: Конрад — не рідний син пані Барталотті, однак вона любить його незрадливо і готова за нього боротися;
• потреба людини дбати про кого-небудь, адже і пан Егон, і пані Бартолотті — дуже різні натури — не маючи біологічних дітей і не будучи подружжям, однаково пристрасно занурюються у виховання Конрада;
• слухняність і пустощі, «правильність і неправильність»: чому пані Бартолотті не сприймає бажання Конрада догоджати й робити все бездоганно, а пану Егону, навпаки, це страшенно подобається?
• проблема булінґу, яку обмірковує пані Бартолотті, що в шкільні роки була на боці кривдників, а не навпаки:

Розбираючи твір, можна спробувати дати основи психологічної теорії про еґо-стани людини: внутрішню Дитину, Дорослого і Батька. Варто зауважити, що ці стани характерні для дорослих, а дітям ще слід «виростити» свого Батька й Дорослого.
Можна коротко пояснити, що дитині властиво гратися, емоційно й безпосередньо реагувати на ситуацію, фантазувати. Дитина може бути вільною і творчою, але може й наляканою — і постійно намагатися догодити, адаптуватися до дорослих, адже відчуває з їхнього боку загрозу.

Натомість Батько має дбати про потреби дитини, але водночас контролювати її поведінку задля її ж безпеки — і навіть карати, коли це необхідно. Отже, коли пані Бартолотті каже до себе «дитино моя», вона звертається до своєї внутрішньої Дитини, яка геть не хоче робити нудні щоденні справи. Не випадково пані Бартолотті говорить до себе з позиції суворої батьківської фігури — так, як робила її покійна мати чи чоловік, із яким пані розлучилася.

Нарешті, Дорослий об’єктивно оцінює події і відповідно на них реагує. В одній ситуації він може дозволити собі бути Дитиною, а в іншій — Батьком. Власне, це те, чого чекають від «правильного» Конрада, який опанував пустощі, наприкінці: «Ох, Конраде, побачимо, який ти будеш». Конрад, вихований у репресивній суворій школі, постійно перебував у стані дитини, що залякано адаптується до умов дорослих, а тепер навчився гратися й бути вільною дитиною. Однак попереду — дорослішання, і не лише для нього, але й для його подруги і названих батьків.


Якщо програма для 5-го класу викликала багато запитань, то учням 6-го класу пощастило значно більше. На жаль, учні не мають рівноцінного доступу до всіх творів через об'єктивні причини (вибір програм і підручників), але точно все в цьому «сеті» варте уваги. Твори підібрані відповідно до віку і порушують актуальні проблеми.

Foto: з архіву Ірини Пасько ©