історія жанру
Еротична німецька література у чотирьох актах

Акт І

Ставши рачки, слухняно нап’явши сідло й вуздечку, красуню возить на спині… філософ Арістотель. За баских коней і хортів славетний лицар… віддається іншому лицареві. Статевий член ведуть на страту… проте дівчина бачить, що він не ворог, оскільки піднімається в її напрямку, і «півника» милують. Середньовічна поезія — що може бути гарячіше?

Куртуазна і народна, з солов’їним «тан-да-ра-дей» і вирваними печінками, зачалася еротична німецька література. Один із перших і найвідоміших текстів — «Під липою» Вальтера фон дер Фогельвайде (1170–1230): пісенька сміливої дівчини про зім’яте ложе троянд і трави, де перехожі можуть побачити сліди її вчорашніх любощів. Поет пристрасно описував «кохання рівних», охоплену бажанням плоть, а ще принципи високих і низьких стосунків. Звісно, у солодкоголосих метафорах і рефренах.

Натомість народна поезія не гребувала прямими описами й присмачувала любовні заграви доброю пригорщею сміху. Ось «Зайченятко» — лицар зваблює дівчину, обіцяючи за те милу тваринку. Та розповідає про все матері, і її змушують «скасувати угоду», повторивши любощі. Коли лицар на своєму весіллі розповідає про пригоду, його наречена дивується некмітливому дівчаті — вона ж бо сама сто разів укладала таку «угоду» з капеланом, проте матері не казала. Яскраво, з пишнотою описуються хитрощі, злягання, кохання, перелюби й перевдягання. Приводом подеколи може стати навіть… не очищена як слід половинка груші! Але найдивовижнішим, найзаплутанішим і найсексуальнішим текстом того часу, безумовно, залишається «Турнір черниць» («Das Nonnenturnier»), написаний наприкінці XIV століття. Вродливий лицар потерпає від надміру жіночої уваги, через що заприсягся не спати двічі з однією й тією ж коханкою. І ось одна леді після бурхливої ночі, користуючись інтелектуальною перевагою, запевняє парубка, буцімто причина його страждань — його «півник». Наостанок слізно попрощавшись із «півником», лицар відрубає його, підкидаючи на сходи жіночого монастиря. Член почувається жвавенько, і кожна черниця воліє забрати його собі. Починаються чвари, тож наречені Христові вирішують влаштувати турнір, а головною винагородою мав стати він!

Дикий танець за золотий фалос! Самокаліцтво як норма! Сексуально хижі жінки й пасивні зажурені чоловіки! Середньовічна еротика постає водночас і розбещеною, і анатомічно наївною, з насолодою використовує язичницьку оргіастичність — і додає цнотливе напуття.
 

______________________________
¹Тут і надалі, переклад авторки, якщо не зазначено інше. Цит.: Fischer, Hanns: Studien zur deutschen Märendichtung, De Gruyter, 1983.
²Fischer, Hanns: Studien zur deutschen Märendichtung, De Gruyter, 1983.

 

Акт ІІ

Нова віха для еротики настає за кілька століть, переживши моду на куртуазність і цензуроване солодкомовство. У 1700 році 20-річний студент Крістіан Фрідріх Гунольд описує любовні пригоди митців, розкриваючи публіці тогочасні скандальні романи й адюльтери. У 1706 році він друкує ще гостріший текст — «Satyrischer Roman»: його герої — мандрівні студенти — пудряться, хитрують, розбещують удовиць, молодиць і юнок, втрапляючи у пригоди найфізіологічнішого характеру (наприклад, фліртують під час шлункового розладу).

Світ постає сповненим мистецтва й безконечного щасливого злягання. Це не дивина, адже і К. Ф. Гунольд, і пізніше Йоганн Крістоф Фрідріх Шиллер та Йоганн Вольфганг фон Ґете надихалися античною літературою. Еротичні авантюри богів і людей вони описували національною мовою та в форматі власних героїчних щоденників.

У «Спогадах пана Г.» Шиллер із відвертістю описує «рухи свого Купідона в святилищі хтивості», і опісля — «піну перед гротом, і затоплений миртовий гай» (пер.авт.). Нектари, амброзії, сідниці, Морфеї, губи мушлі… Таке ж захоплення античністю бачимо й у «Римських елегіях» Ґете. Він, варвар, не зважає на мармур і злото, журячись за снігом та диким лісом. І тим збуджує цікавість у латинянок: матері й доньки воднораз... Обожнення втраченої цивілізації було пов’язане зі втратою словесної оргіастичності, чи то пак еротичного реалізму. Попри засилля амурів, гротів (не печерок!) і хтивих соків, письменники вправлялися у психологізмі, у жвавому та природному описі характерів. Подібне не дозволялося у «серйозній прозі» чи поверхневій ліриці.

Тому в ХІХ столітті німецькомовна еротична література вповні втілилася в трьох текстах: у посібникові з сексу, реалістичній новелі й анонімному щоденнику співачки. У першому, «De figuris Veneris» Фрідріх Карл Форберг, посилаючись на античну літературу, описує весь розмай поз і технік із прикладами, що вражають своєю метафоричністю і заплутаністю. Так, у розділі про смоктання описується Темарх, якого прозвали Циклопом за те, що…
 

Анонімна новела «Юльхен і Єтхен на Лейпцизькому ярмарку» прогриміла у 1820–1850-х роках незгірше за відтінки сірого Е. Л. Джеймс, проте причина слави була цілковито протилежна. Популярність новелі забезпечила «відсутність збочень»: сестри всього лишень задовольняють одна одну, доки в мучеництві своєму не натрапляють на братів-коханців. Власне, це був усього лишень менш науковий белетризований посібник із сексу. Проте вражає, що його простуватий кумедний стиль відчувався як «ковток свіжого повітря» після вмазаних нектаром купідончиків.

«Спогади співачки» (1868–1875) завершили «чоловічу» щоденникову еротичну традицію. Їх авторство приписують відомій оперній співачці Вільгельміні Шредер-Девріент. Проте, щоби це спростувати, сучасному оку достатньо поглянути на описи лесбійських оргій із «двостороннім пристроєм, наповненим гарячим молоком». Ексгібіціоністські, присвячені виключно сексу, з дрібкою натуралістичних деталей, ці тексти водночас виконували функцію збудження та… фанфіку. Адже еротичний щоденник «від імені відомої персони» призначався не в останню чергу для її фанатів.

_________________________
³Цит.: Friedrich Karl Forberg Manual of Classical Erotology (De figuris Veneris) JULIAN SMITHSON M. A., AND FRIENDS 1884, chapter III, Of irrumation. Джерело: https://www.gutenberg.org/cache/epub/57284/pg57284-images.html

 

Акт ІІІ

Недовгу еру декадансу й шаленство модерну на зламі XIX та XX століть визначає культ еротизованої фемінності. Хижої, владної, спокусливої. Декаденти описували її згубну памороч, уславляли її хтонічну близькість до прадавніх імпульсів, які зневажують культурні надбудови. Безумовно, найважливішим текстом того часу стає повість Леопольда фон Захер-Мазоха «Венера у хутрі».
 

Головна героїня має риси німфоманки і віддається домаганням із приємною чуттєвістю. Вже в 14 років вона починає заробляти сексом гроші. Проте автори-модерністи замість «Наскільки репресованою є наша природа і секс?» ставлять інше питання:  «Навіть якщо наше єство до біса хтиве — чи не лицемірною і жорстокою є його експлуатація, особливо в форматі педофілії?». Ще жорсткішим постає конфлікт сексуальності й цивілізації в п’єсі «Reigen» Артура Шніцлера (1900). Десять театральних актів — це десять статевих актів, між повіями, поетами, графами й солдатами. Це коловерть коханців, які перебувають у нескінченному чуттєвому переживанні, в залежності та вимушеності, між табу соціуму і табу власного тіла, — ось реалія часу. Секс — це мова дійсності.
 

Випещується слабкодухий герой-чоловік. Це вже не пан Шиллер, який полоще амура в пінних гротах, а фіалкоподібний мазунчик, який пірнає в безум забороненої жаги, як Венеція в Адріатичне море. Неможливість оволодіти дозволяє йому насолоджуватись сублімацією. Замість міщанських, грубих злягань — божевільні платонічні фантазії.

Сексуальне бажання стає предметом найвишуканішого слова, виснажливого духовного пошуку; найбільш аморальна пристрасть — образом Універсуму.
 

Модернізм змінив правила гри, використовуючи сексуальність як засіб розв’язання фундаментальних політичних, соціальних та екзистенційних проблем. Еротика — це вже не грушка на обід і не веселощі студентського життя. Вона стає інструментом вивільнення людської природи й ідентичності; засобом критики та генерації нових сенсів, які існували впродовж тисячоліть, проте лише зараз оприявнилися у слові.

____________________________
⁴ Венера в хутрі / Леопольд фон Захер-Мазох ; пер. з нім. Наталі Іваничук ; [іл. Ольга Летовська]. - Львів : Видавництво Старого Лева, 2024. - 187.
⁵Josefine Mutzenbacher. Author: Felix Salten. Produced by Norbert H. Langkau, Jana Srna and the Online Distributed Proofreading Team. Джерело: https://www.gutenberg.org/cache/epub/31284/pg31284-images.html
⁶Пер. авт. Цит.: Arthur Schnitzler Reigen: Zehn Dialoge. Джерело: https://www.gutenberg.org/cache/epub/37266/pg37266-images.html.

 

Акт ІV

25 квітня 1935 року міністерство пропаганди Третього Рейху видало наказ «Про шкідливу та небажану літературу». До переліку «небажаних» авторів увійшли декаденти, науковці, атеїсти. Під забороною опинилися безліч значущих і дорогоцінних шедеврів німецькомовної літератури. Авжеж, і еротичні тексти.

Лише у 1970-х роках (тільки уявіть — тридцять п’ять років асексуальності!) еротична література відроджується. Надзвичайно успішними стають романи з життя секс-працівниць: серія «Червоний ліхтар» пишеться колективом авторів під псевдонімами, зокрема колишньою слідчою, та перекладається багатьма мовами. Водночас поновлюється культурний дискурс: що вважати «порнографічним романом»? Чи можуть тексти, націлені на збудження читача, містити глибші естетичні завдання?

Ельфріде Єлінек пише роман «Хіть» (1989), намагаючись використати звичну лексику й образність порнографічного роману, але крізь неї продемонструвавши, наскільки жорстоким і насильницьким може бути звичайний подружній статевий акт.