переклад з німецької
Війна очима Ернста Юнґера
«Кожен день, коли я ще дихаю, — це дарунок,
великий божественний, незаслужений подарунок,
яким потрібно насолоджуватися, довгими та
п’янкими ковтками, немов дорогим вином»
Ернст Юнґер
Літературна оглядачка Наталія Колегіна — про автобіографічну книжку «Війна як внутрішнє переживання» Ернста Юнґера, яка вийшла друком на початку 2022-го року в перекладі українською у видавництві «Стилет і стилос» від ветерана російсько-української війни й засновника видавництва Олександра Андрієвського.
Перекладач радить читати книжку невеликими фрагментами — не більше, ніж по одному розділу за раз. Їх у книжці тринадцять. На мою думку, це цілком слушно, бо ж читати роздуми й спостереження Юнґера запоєм практично неможливо.
«Війна як внутрішнє переживання» — друга книжка Юнґера після дебютної, «В сталевих грозах. Зі щоденника командира ударної групи» («In Stahlgewittern», 1920) яка принесла славу й визнання автору. Далі розповідаю, як Юнґер-солдат рефлексує пережите на війні й дає раду з отриманим досвідом — та у чому сила слова письменника.
Зловити невловне
Парадоксально, що Юнґер підкорив серця і пацифістів, і мілітаристів. Звісно ж, у нього немає антивоєнного патосу. Затятий мілітарист Юнґер фактично оспівує війну як батька всіх речей, який «викував нас, вирізьбив і загартував, доки ми не стали собою». Війна й справді загартувала не одне покоління кінця XIX–XX століть. Народжений у 1895-му, у 1913 році заледве повнолітній Ернст після школи втік з дому, щоб вступити до Французького іноземного легіону. Батько повернув юнака й переконав здобути вищу освіту. Після вступу у 1925-му хлопець знову подався на Західний фронт Першої світової. Був поранений 15 разів і зумів вийти з оточення ворога.
«Я втягнувся в цю війну як син наскрізь матеріалістичної доби, холодний, рано дозрілий містянин, який відшліфував свій розум до стану кристалу завдяки природничим наукам та сучасній літературі. Та я сильно змінився на цій війні, і думаю, що так само змінилося ціле покоління».
Переказуючи у «Війні…» фрагменти власного воєнного досвіду 1915–1918-х років (коли йому було всього 20–23 роки), як бувалий вояк, Юнґер розповідає про невпевненість новобранців — юнаків на рік-два молодших за нього. Війна загартувала Юнґера для довгої боротьби й тривалого життя — письменник прожив майже 103 роки:
«Нас виховали для війни, і ми залишимося бійцями, допоки живі».
На противагу воєнному щоденнику солдата на війні «В сталевих грозах», друга книжка Юнґера є ані щоденником, ані репортажем. Письменник не описує те, що відбувається тут і тепер, як свідок чи документаліст. Після детального опису реалій та жахів війни з погляду солдата Юнґер тепер осмислює пережите й вкладає новий травматичний досвід у раціональне чи цілком поетичне висловлювання. Тому «Війна як внутрішнє переживання» об’єднала есеї й фрагменти історій, щоб зафіксувати начебто невловні почуття, які викликає війна, — швидкі або й повільні, та неодмінно в’язкі.
Спочатку була боротьба
У світобаченні Юнґера війна й боротьба існують відтоді, як існує людство:
«Лише шляхом війни великі релігії стали надбанням усього світу, війни витягнули найбільш здібні народи з темного ґрунту до світла, а безліч рабів завдяки їм стали вільними. Війна так само не є людським винаходом, як і статевий потяг; вона є законом природи, і тому ми ніколи не зможемо уникнути її чар. Ми не можемо зректися війни, інакше вона поглине нас».
За письменником, серед первісних умінь та покликів людини — знищувати ворога. Коли ворог з’являється на горизонті, у жилах пробуджується прадавній поклик убивати. Тоді людина перетворюється на кровожерливого звіра, неперебірливого та лютого, який здатний буквально на все, щоби перемогти ворога. Загострюються всі чуття, і перший упевнений порух — до зброї:
«Тоді слух та зір загострювалися до болю, голова схилялася під шоломом, руки судомно стискали зброю. Завжди гвинтівка була на відстані витягнутої руки: якщо раптово гриміли назовні постріли або ж всередину бліндажа долинали дикі крики з траншеї, то навіть той, хто прокинувся у цю мить і ще не оговтався зі сну, одразу ж тягнувся до зброї. Цей рух, з глибини сну до зброї, був чимось, що лежало у нас в крові, якимось проявом первісних інстинктів людини, це був той самий рух, із яким наш пращур з льодовикового періоду хапався за свою кам’яну сокиру».
Квінтесенція воєнного досвіду
Також на сторінках цієї невеличкої книжки дізнаємося безліч деталей з побуту військових. Так, наприклад, окремі розділи «Війни…» присвячені опису та рефлексії довкола звичних для солдата місць, як-от траншей, окопів і бліндажів. З натуралістичною деталізацією Юнґер описує жахливі траншеї, у яких солдати знаходили сховок годинами або днями й ночами. Одного разу він розповідає, як траншея на цілі чотири дні сховала його з побратимами від вірної смерті. Юнґер не береже нерви читачів і не гребує описами напівзогнилих тіл побратимів і ворогів, над якими рояться синьо-чорні мухи, а вночі клубочаться випари газів, що супроводжують процес гниття.Але постають тут і спокійні фрагменти солдатського буття на війні, як-от:
«...закурюю свою цигарку марки “Граната” і йду в гості до командира сусіднього взводу, із яким ми ведемо нескінченну розмову, геть так само, як ті двоє хлопців у траншеї, хіба, можливо, трохи більш інтелектуальну. Політика, кляті штабні, найближча відпустка. Також торкаємося теми жінок. Що ще обговорювати цілий день, аби не збожеволіти?»
Юнґер щедро ділиться власними спогадами і яскравими переживаннями. Пригадує, як під час наступу йшли містом, що зяяло дірами й тріщинами. А посеред руїн збереглася лискуча крамничка з жіночими капелюшками. Тоді його вразив разючий контраст між руйнуванням війни та розкошами мирного життя.
Автор гостро відчуває досвідову прірву між цивільними й військовими. Він думає, що перші навряд чи коли-небудь зрозуміють, що таке війна:
«Коли ми надсилали листи додому, то писали якісь загальні речі, або описували загальний образ війни, але не її душу. Ті з нас, хто добре спізнав її, знали також, що вдома ніколи цього не зрозуміють».
А ще для Юнґера-воїна важливо, щоби цивільні не сприймали його й інших борців за бронзових героїв, адже солдати пережили такі страждання, яких люди далеко від фронту й уявити не можуть.
Сила громового слова
У книжці безліч звичних слів набувають особливої воєнної конотації. З-поміж улюблених авторових — гроза, сталь, відвага і кров. Грозою Юнґер називає гуркіт війни. Сталлю є механізми й машини, супроти яких людина — беззахисна, як билинка. Відвагою просякнута кожна фібра душі справжнього воїна. А багрянець крові яскравіє щоразу, коли мовиться про первісний людський гнів та боротьбу з ворогом.Зрештою, найчутливіше сприймає війну саме творець, який помічає найтонші деталі, й тільки він може осмислити їх у мистецтві:
«Хто міг би це осягнути? Тільки поет, проклятий поет, у найсолодшому пеклі своїх марень».
Письменник посилається на реалії чи деталі з класичної літератури. Щоб пояснити реальність війни чи побут солдата, він згадує Шекспіра, Гете чи Стендаля.
Питання до Юнґера
Читаючи Юнґера, я з допитливістю уважної читачки та людини, яка переживає війну, намагалася розв’язати парадокси у судженнях письменника. Він вважає природженим воїном ландскнехта, тобто найманця — того, хто прагне реалізувати свою первісну лють. Однак чи справді найбільшою мотивацією для воїна є знищення ворога, хай ким він є?З незворушною святобливістю та героїчним патосом Юнґер описує воїна, який кидається в бій: він виглядає благородно, наче просто зараз здійснює своє істинне людське призначення. Та виникає ще одне питання: чи всі переживання воїна є благородними? Чи є такими жах, лють, сп’яніння кров’ю, первісна жага вбивати того, хто хоче вбити тебе? Під час читання не раз здається, що письменник засліплений величчю й невблаганністю війни.
Попри суперечності, у праці Юнґера є багато корисного для українських читачів. Перш за все — життєствердність. З книжкою «Війна як внутрішнє переживання» українські військові можуть спробувати відрефлексувати власні проживання російсько-української війни, а цивільні — зазирнути вглиб незбагненного досвіду воїнів. Однак ані першим, ані другим не варто сприймати Юнґерові слова за незаперечну істину. Читаймо між рядків.
