підтримка перекладів
Вправи для дихання від Петера Слотердайка
Breathe, breathe in the air
Don't be afraid to care
Leave, but don't leave me
Look around, choose your own ground.
(Pink Floyd «Breathe»)
Терор не породжує мистецтва, це була би вкрай небезпечна теза. Але досвід переживання терору може спонукати творити, хай ідеться про терапію чи бажання донести світові власну історію. Коли минає перший болісний період мовчанки (привіт, Адорно!) і пошуку засобів для відбиття найстрашнішого і найнебуденнішого, з’являється нова форма: «Герніка» Пабло Пікассо, «Чорний квадрат» Казимира Малевича, виступ Сальвадора Далі у водолазному костюмі, човни з біженцями Ай Вейвея.
Німецький філософ Петер Слотердайк — із тих, кого звично називають публічними інтелектуалами, імпліцитно протиставляючи кабінетним вченим. Сама ідея повернення до авторитету інтелектуала набуває особливої ваги або в період розквіту цивілізації, коли мислитель-політик стає таким собі символом золотої епохи, або, навпаки, в часи кризи, коли ні в кого спитати поради. Вгадайте, в які часи живемо ми з вами?
Втім, ця роль Слотердайкові пасує. Він — з тих, хто не боїться виносити судження, мати власну, часом контроверсійну думку, не завжди підперту безліччю покликань на авторитети, до чого ми звикли в академічних працях (і ще один бал на користь публічних інтелектуалів). Чемпіон з перебільшень — так описує його професор Університету Британської Колумбії Жоффрі Вінтроп-Янґ. Аби переконатися, досить подивитися бодай кілька випусків програми «У скляному будинку: філософський квартет» («Im Glashaus: Das Philosophische Quartett»), де філософ є співведучим. Втім, цього разу він не пропонує максимально теоретизований концепт, навколо якого розгорнеться дискусія, а оповідає про терор як щось дуже конкретне, те, що змінює саму історію людства.
Терор, екологія та промисловий дизайн як особлива фізично-смислова єдність — до цих тем Слотердайк звертається мало не в усіх своїх працях: від суперечливої «Правил людського парку» («Regeln für den Menschenpark») до трилогії «Сфери» («Sphären»). Маніфест «Терор з повітря» — це спроба визначити, як простір нашого існування деформується, перетворюється під впливом терору. І, звісно, атмосфера тут на першому місці. Саме час згадати «Повітряну війну і літературу» В. Ґ. Зебальда і — хай це здасться парадоксальним — «Визволення тварин» Пітера Сінґера. Як і жорстоке поводження з тваринами, екологічний терор позбавляє суб’єктності всі сторони конфлікту, крім тієї, що його застосувала. Тут варто додати, що ставлення до оточення — це те, що визначає і часто відрізняє сторону світла від сил темряви. Так росія сьогодні не зважає на довкілля ані своїх регіонів, ані, звісно, нашої землі. А це ж як у Толкіна, пам’ятаєте? Сили природи завжди б’ються на боці добра.
На думку Слотердайка, історію ХХ століття можна усвідомити, якщо проаналізувати практику тероризму, концепцію промислового дизайну і турботу про довкілля. Я також додала б архітектуру як те, що сьогодні поєднує дизайн та довкілля — звісно, якщо не йдеться про київських забудовників. Так, тероризм перетворює історію на руїни, і наперед виходить дизайн як спроба повернути втрачену єдність. Недарма чимало визначних архітекторів ХХ століття, від Антоніо Ґауді до Захи Хадід, працювали із природною формою, намагаючись інтегрувати архітектуру у довкілля або бодай зімітувати плавні лінії рельєфу. Щодо тероризму, то тут можна погодитися із думкою автора про те, що війна змінила модус із відкритого протистояння віч-на-віч, коли мужність розглядалася як знищення ворога в бою власною рукою, на дистанційну війну, де смерть супротивника може бути відкладеною, наприклад, спричиненою перебуванням в умовах, неможливих для життя. Така війна, як на мене, має чимало спільного із геноцидом: в обох випадках ефект буде масовим, тривалим, а ціль не конкретна й зумовлена логікою війни, а розпорошена, знеособлена.
Першим і основним прикладом для Слотердайка стає хімічна атака під Іпром, з чого, на думку автора, й почалося ХХ століття. Наступні кроки учасників тієї війни можна описати як боротьбу між творцями отруйних хмар і засобів проти них: протигазів, масок, балонів із киснем. Слотердайк тут працює із улюбленою темою — сферою, бульбашкою, в якій людина ховається від несприятливого середовища, створюючи там ідеальний клімат та умови для функціонування. Такий собі буквалізований імунітет як захист від подразнень. В останньому розділі Слотердайк очікувано згадує Вальтера Беньяміна і французькі пасажі, в яких і народилося суспільство споживання. Ми обираємо дазайн в умовах власноруч побудованої оранжереї (вплив Гайдеґґера у тексті годі не помітити), буття у просторі, який здатні контролювати, адже більше не довіряємо зовнішньому світу. Якщо пасаж — це скляний Едем, ідеалізований, сповнений світла, надійно захищений від зовнішнього середовища, то хмара хлору на відритій місцевості — семантична протилежність. Напад німецького «газового полку» на франко-канадську піхоту був не просто знеособлений, а спрямований на саме середовище задля перетворення його на нежиттєздатний простір.
Втім, уперше до тактики знищення середовище вдалися не у ХХ столітті, а значно раніше. Так римський полководець Сципіон, згідно з легендою, засівав сіллю зруйнований Карфаген ще 146 року до н. е. У середньовіччі під час облоги фортець тіла, заражені чумою, викидали за стіни. У чому ж тоді глобальна різниця між цими випадками та битвою під Іпром? На думку автора, тероризм — дитя Модерну, бо принцип нападу на довкілля у ХХ столітті «утілений з довершеною технічною експліцитністю». Вперше методи були такі ефективні та швидкі, а солдат атакували не безпосередньо, а через усе їхнє оточення. Розширення Lebensraum завжди передбачає перетворення або й руйнування чужого Umwelt. Атака з повітря або й на саме повітря — апофеоз такого руйнування. На думку Слотердайка, газове отруєння викликає у жертви відчай, адже жива істота мимовільно бере участь у знищенні власного тіла. Ворожим стає саме оточення, а повітря змінює свою смислову, концептуальну навантаженість (палкий привіт Ґастону Башляру). Найзвичніше оточення стає ще одним ворогом, якого доводиться знешкоджувати.
Однією з найвідоміших жертв іприту став єфрейтор Адольф Гітлер, який до кінця життя страждатиме від психологічних наслідків атаки і тимчасової сліпоти після неї. Дослідження газів та їхніх властивостей потім відіб’ється в історії Голокосту, центральної трагедії у Другій світовій. А екологічний терор стане одним із засобів війни росії проти України. Тероризм, зазначає Слотердайк, — це не ворог, а modus operandi, метод боротьби, тож «війна з тероризмом» — нонсенс. Так у Першій світовій до нього вдавалися обидві сторони під час так званої «газової війни». Можна сказати, що всередині великої битви, де актуальним лишалося протистояння піхоти, тривала менша, боротьба на відстані, в якій обидві сторони намагалися знищити довкілля супротивника. Слотердайк помічає ще один важливий аспект терору: виконавці завжди інтерпретують його як удар у відповідь, спробу завадити страшнішим наслідкам, по суті, як антитерор. Тобто працює проста схема превентивної жорсткої атаки нібито задля безпеки агресора, що ми бачили на власні очі на прикладі російського вторгнення в Україну.
Після відновлення миру газ із відкритого простору потрапив у закриті приміщення, тобто дизайн атмосфери відійшов на другий план. Поки у Німеччині розробляли нові й нові засоби боротьби зі шкідниками (участь у розробці брали ті ж учені, які за кілька років до того розраховували, скільки хлору варто розпилити, аби вразити максимальне число супротивників на полі бою), США поставили газ, зокрема синильну кислоту, на службу пенітенціарній системі. Тут найвідомішою лишалася газова камера для страт у в’язниці Невади, розроблена майором Тернером. «Прагматичний гуманізм» цього моторошного місця полягав не так у тому, що засуджені не мучилися — численні записи свідків підтверджують зворотне, — як у тому, що покарання відбувалися у в’язницях, тобто громадський простір лишався вільним від проявів жорстокості. Додам, що так камери для довічно засуджених як місця із циклічним часом (кожен день схожий на попередній) перетворювалися на есхатологічні локуси, де все прямує до кінця. Показово, зазначає Слотердайк, що глядачів від ув’язненого відділяла скляна стіна, яка немов запрошувала переконатися в «ефективності атмосферного співвідношення всередині камери». Філософ зазначає, що йдеться про привілей простежити загибель органічної системи через утрату життєвості «її довкілля». Як на мене, страту можна порівняти із моторошним лабораторним експериментом: свідкам пропонують переконатися в ефективності запропонованої системи «негативного кондиціонування», і навіть сама архітектура приміщення зі скляною стіною відсилає до ідеї демонстрації результатів наукового дослідження.
Наступні етапи терору — бомбардування з повітря, а також ядерна атака, в якій погода визначає рівень ураження місцевості. Мирні метеорологічні дослідження можуть стати основою для застосування смертельної зброї. Атмосферний тероризм, тобто маніпуляція із самою оболонкою планети — це те, що об’єднує і газові атаки Першої світової війни, і ядерні бомбардування Другої.
ХХ століття, на думку Слотердайка, принесло практику терору як атаки на відстані. У ХХІ-му війна обличчям до обличчя, піхота на піхоту, поступається за ефективністю війні на відстані. Так масштаб протистояння розростається: тепер події вже не обмежуються точкою нуль, війна стає тотальною, всеохопною. Якщо можна отруїти повітря, підірвати гідроелектростанцію, запустити ракету по будинку, значить, ураження можливе на всій площині, а не лише на лінії зіткнення. Слотердайк пише про перетворення місця проживання на зону бойових дій — заборонений метод ведення війни, від якого потерпаємо і ми зараз. Зважаючи образ у медіа наших захисників, можна погодитися зі ще одним твердженням філософа: військово-повітряні сили надаються до романтичної інтерпретації й позиціонуються як неоаристократичний різновид військ, адже в уяві людей асоціюються з лицарськими поєдинками в повітрі. Водночас бомбардування ракетами мирних міст, цивільних об’єктів і сьогодні є виявом повітряного тероризму.
Наступний етап терору — ядерний, що забрав життя понад 220 тисяч японців. Особливість такої атаки — її відкладена дія, адже гинуть не лише у момент вибуху бомби, а й десятиліттями після нього від наслідків, спричинених радіацією. Ядерний екстремізм є експлікаціонізмом (Слотердайк вживає термін explicitation, коли говорить англійською), тобто робить латентні, непомітні речі видимими. Гадаю, саме в цей бік розвиватиметься тероризм надалі: те, що ми сприймаємо майже автоматично, може перетворитися на смертельну загрозу. З цього погляду катування звуком, застосовуване в деяких в’язницях, вкладається у систему сучасного тероризму: Брітні Спірс може стати зброєю, бо ми про неї так не думали, не сприймали достатньо серйозно (oops!.. we did it again!).
Гайдеґґерівське буття-у-світі завжди автоматично сприймалося як буття-у-повітрі, а сам повітряний простір здебільшого поставав в уяві людства як безпечний ресурс. І навіть легендарний лондонський смог видавався прикрим винятком, дивиною, надзвичайним станом. Слотердайк, аналізуючи дизайн повітря, забирає в нас віру в безпечність атмосфери, під загрозою опиняється наша найнагальніша потреба — у диханні.
Шкода, що «Терор з повітря» Слотердайка вийшов зарано, аби кейс підриву Каховської ГЕС став ще однією важливою темою праці. Автор попереджає про дизайн погоди Штатами, про розрив між старою, імпліцитною свідомістю, що завжди на боці затишних систем минулого, і експліцитною, що породжує нову нечувану зброю. Каже про атаки на «країни-ізгої» і небезпеку американських розробок. Та сьогодні, попри всі прогнози, головна проблема не в американській проривній «машині погоди», що змінить саме поле бою, а в російській цілком собі традиційній ракеті «Калібр», яка летить на наші міста. І ніяке кондиціонування від неї не захистить. А захистять ППО і ЗСУ. Дякую їм за це.
Німецький філософ Петер Слотердайк — із тих, кого звично називають публічними інтелектуалами, імпліцитно протиставляючи кабінетним вченим. Сама ідея повернення до авторитету інтелектуала набуває особливої ваги або в період розквіту цивілізації, коли мислитель-політик стає таким собі символом золотої епохи, або, навпаки, в часи кризи, коли ні в кого спитати поради. Вгадайте, в які часи живемо ми з вами?
Втім, ця роль Слотердайкові пасує. Він — з тих, хто не боїться виносити судження, мати власну, часом контроверсійну думку, не завжди підперту безліччю покликань на авторитети, до чого ми звикли в академічних працях (і ще один бал на користь публічних інтелектуалів). Чемпіон з перебільшень — так описує його професор Університету Британської Колумбії Жоффрі Вінтроп-Янґ. Аби переконатися, досить подивитися бодай кілька випусків програми «У скляному будинку: філософський квартет» («Im Glashaus: Das Philosophische Quartett»), де філософ є співведучим. Втім, цього разу він не пропонує максимально теоретизований концепт, навколо якого розгорнеться дискусія, а оповідає про терор як щось дуже конкретне, те, що змінює саму історію людства.
Терор, екологія та промисловий дизайн як особлива фізично-смислова єдність — до цих тем Слотердайк звертається мало не в усіх своїх працях: від суперечливої «Правил людського парку» («Regeln für den Menschenpark») до трилогії «Сфери» («Sphären»). Маніфест «Терор з повітря» — це спроба визначити, як простір нашого існування деформується, перетворюється під впливом терору. І, звісно, атмосфера тут на першому місці. Саме час згадати «Повітряну війну і літературу» В. Ґ. Зебальда і — хай це здасться парадоксальним — «Визволення тварин» Пітера Сінґера. Як і жорстоке поводження з тваринами, екологічний терор позбавляє суб’єктності всі сторони конфлікту, крім тієї, що його застосувала. Тут варто додати, що ставлення до оточення — це те, що визначає і часто відрізняє сторону світла від сил темряви. Так росія сьогодні не зважає на довкілля ані своїх регіонів, ані, звісно, нашої землі. А це ж як у Толкіна, пам’ятаєте? Сили природи завжди б’ються на боці добра.
На думку Слотердайка, історію ХХ століття можна усвідомити, якщо проаналізувати практику тероризму, концепцію промислового дизайну і турботу про довкілля. Я також додала б архітектуру як те, що сьогодні поєднує дизайн та довкілля — звісно, якщо не йдеться про київських забудовників. Так, тероризм перетворює історію на руїни, і наперед виходить дизайн як спроба повернути втрачену єдність. Недарма чимало визначних архітекторів ХХ століття, від Антоніо Ґауді до Захи Хадід, працювали із природною формою, намагаючись інтегрувати архітектуру у довкілля або бодай зімітувати плавні лінії рельєфу. Щодо тероризму, то тут можна погодитися із думкою автора про те, що війна змінила модус із відкритого протистояння віч-на-віч, коли мужність розглядалася як знищення ворога в бою власною рукою, на дистанційну війну, де смерть супротивника може бути відкладеною, наприклад, спричиненою перебуванням в умовах, неможливих для життя. Така війна, як на мене, має чимало спільного із геноцидом: в обох випадках ефект буде масовим, тривалим, а ціль не конкретна й зумовлена логікою війни, а розпорошена, знеособлена.
Першим і основним прикладом для Слотердайка стає хімічна атака під Іпром, з чого, на думку автора, й почалося ХХ століття. Наступні кроки учасників тієї війни можна описати як боротьбу між творцями отруйних хмар і засобів проти них: протигазів, масок, балонів із киснем. Слотердайк тут працює із улюбленою темою — сферою, бульбашкою, в якій людина ховається від несприятливого середовища, створюючи там ідеальний клімат та умови для функціонування. Такий собі буквалізований імунітет як захист від подразнень. В останньому розділі Слотердайк очікувано згадує Вальтера Беньяміна і французькі пасажі, в яких і народилося суспільство споживання. Ми обираємо дазайн в умовах власноруч побудованої оранжереї (вплив Гайдеґґера у тексті годі не помітити), буття у просторі, який здатні контролювати, адже більше не довіряємо зовнішньому світу. Якщо пасаж — це скляний Едем, ідеалізований, сповнений світла, надійно захищений від зовнішнього середовища, то хмара хлору на відритій місцевості — семантична протилежність. Напад німецького «газового полку» на франко-канадську піхоту був не просто знеособлений, а спрямований на саме середовище задля перетворення його на нежиттєздатний простір.
Втім, уперше до тактики знищення середовище вдалися не у ХХ столітті, а значно раніше. Так римський полководець Сципіон, згідно з легендою, засівав сіллю зруйнований Карфаген ще 146 року до н. е. У середньовіччі під час облоги фортець тіла, заражені чумою, викидали за стіни. У чому ж тоді глобальна різниця між цими випадками та битвою під Іпром? На думку автора, тероризм — дитя Модерну, бо принцип нападу на довкілля у ХХ столітті «утілений з довершеною технічною експліцитністю». Вперше методи були такі ефективні та швидкі, а солдат атакували не безпосередньо, а через усе їхнє оточення. Розширення Lebensraum завжди передбачає перетворення або й руйнування чужого Umwelt. Атака з повітря або й на саме повітря — апофеоз такого руйнування. На думку Слотердайка, газове отруєння викликає у жертви відчай, адже жива істота мимовільно бере участь у знищенні власного тіла. Ворожим стає саме оточення, а повітря змінює свою смислову, концептуальну навантаженість (палкий привіт Ґастону Башляру). Найзвичніше оточення стає ще одним ворогом, якого доводиться знешкоджувати.
Однією з найвідоміших жертв іприту став єфрейтор Адольф Гітлер, який до кінця життя страждатиме від психологічних наслідків атаки і тимчасової сліпоти після неї. Дослідження газів та їхніх властивостей потім відіб’ється в історії Голокосту, центральної трагедії у Другій світовій. А екологічний терор стане одним із засобів війни росії проти України. Тероризм, зазначає Слотердайк, — це не ворог, а modus operandi, метод боротьби, тож «війна з тероризмом» — нонсенс. Так у Першій світовій до нього вдавалися обидві сторони під час так званої «газової війни». Можна сказати, що всередині великої битви, де актуальним лишалося протистояння піхоти, тривала менша, боротьба на відстані, в якій обидві сторони намагалися знищити довкілля супротивника. Слотердайк помічає ще один важливий аспект терору: виконавці завжди інтерпретують його як удар у відповідь, спробу завадити страшнішим наслідкам, по суті, як антитерор. Тобто працює проста схема превентивної жорсткої атаки нібито задля безпеки агресора, що ми бачили на власні очі на прикладі російського вторгнення в Україну.
Після відновлення миру газ із відкритого простору потрапив у закриті приміщення, тобто дизайн атмосфери відійшов на другий план. Поки у Німеччині розробляли нові й нові засоби боротьби зі шкідниками (участь у розробці брали ті ж учені, які за кілька років до того розраховували, скільки хлору варто розпилити, аби вразити максимальне число супротивників на полі бою), США поставили газ, зокрема синильну кислоту, на службу пенітенціарній системі. Тут найвідомішою лишалася газова камера для страт у в’язниці Невади, розроблена майором Тернером. «Прагматичний гуманізм» цього моторошного місця полягав не так у тому, що засуджені не мучилися — численні записи свідків підтверджують зворотне, — як у тому, що покарання відбувалися у в’язницях, тобто громадський простір лишався вільним від проявів жорстокості. Додам, що так камери для довічно засуджених як місця із циклічним часом (кожен день схожий на попередній) перетворювалися на есхатологічні локуси, де все прямує до кінця. Показово, зазначає Слотердайк, що глядачів від ув’язненого відділяла скляна стіна, яка немов запрошувала переконатися в «ефективності атмосферного співвідношення всередині камери». Філософ зазначає, що йдеться про привілей простежити загибель органічної системи через утрату життєвості «її довкілля». Як на мене, страту можна порівняти із моторошним лабораторним експериментом: свідкам пропонують переконатися в ефективності запропонованої системи «негативного кондиціонування», і навіть сама архітектура приміщення зі скляною стіною відсилає до ідеї демонстрації результатів наукового дослідження.
Наступні етапи терору — бомбардування з повітря, а також ядерна атака, в якій погода визначає рівень ураження місцевості. Мирні метеорологічні дослідження можуть стати основою для застосування смертельної зброї. Атмосферний тероризм, тобто маніпуляція із самою оболонкою планети — це те, що об’єднує і газові атаки Першої світової війни, і ядерні бомбардування Другої.
ХХ століття, на думку Слотердайка, принесло практику терору як атаки на відстані. У ХХІ-му війна обличчям до обличчя, піхота на піхоту, поступається за ефективністю війні на відстані. Так масштаб протистояння розростається: тепер події вже не обмежуються точкою нуль, війна стає тотальною, всеохопною. Якщо можна отруїти повітря, підірвати гідроелектростанцію, запустити ракету по будинку, значить, ураження можливе на всій площині, а не лише на лінії зіткнення. Слотердайк пише про перетворення місця проживання на зону бойових дій — заборонений метод ведення війни, від якого потерпаємо і ми зараз. Зважаючи образ у медіа наших захисників, можна погодитися зі ще одним твердженням філософа: військово-повітряні сили надаються до романтичної інтерпретації й позиціонуються як неоаристократичний різновид військ, адже в уяві людей асоціюються з лицарськими поєдинками в повітрі. Водночас бомбардування ракетами мирних міст, цивільних об’єктів і сьогодні є виявом повітряного тероризму.
Наступний етап терору — ядерний, що забрав життя понад 220 тисяч японців. Особливість такої атаки — її відкладена дія, адже гинуть не лише у момент вибуху бомби, а й десятиліттями після нього від наслідків, спричинених радіацією. Ядерний екстремізм є експлікаціонізмом (Слотердайк вживає термін explicitation, коли говорить англійською), тобто робить латентні, непомітні речі видимими. Гадаю, саме в цей бік розвиватиметься тероризм надалі: те, що ми сприймаємо майже автоматично, може перетворитися на смертельну загрозу. З цього погляду катування звуком, застосовуване в деяких в’язницях, вкладається у систему сучасного тероризму: Брітні Спірс може стати зброєю, бо ми про неї так не думали, не сприймали достатньо серйозно (oops!.. we did it again!).
Гайдеґґерівське буття-у-світі завжди автоматично сприймалося як буття-у-повітрі, а сам повітряний простір здебільшого поставав в уяві людства як безпечний ресурс. І навіть легендарний лондонський смог видавався прикрим винятком, дивиною, надзвичайним станом. Слотердайк, аналізуючи дизайн повітря, забирає в нас віру в безпечність атмосфери, під загрозою опиняється наша найнагальніша потреба — у диханні.
Шкода, що «Терор з повітря» Слотердайка вийшов зарано, аби кейс підриву Каховської ГЕС став ще однією важливою темою праці. Автор попереджає про дизайн погоди Штатами, про розрив між старою, імпліцитною свідомістю, що завжди на боці затишних систем минулого, і експліцитною, що породжує нову нечувану зброю. Каже про атаки на «країни-ізгої» і небезпеку американських розробок. Та сьогодні, попри всі прогнози, головна проблема не в американській проривній «машині погоди», що змінить саме поле бою, а в російській цілком собі традиційній ракеті «Калібр», яка летить на наші міста. І ніяке кондиціонування від неї не захистить. А захистять ППО і ЗСУ. Дякую їм за це.
