Роберт Музіль. Сум'яття вихованця Терлеса: роман / пер. з нім. Юрка Прохаська. – Київ : Ще одну сторінку, 2024. – 240 с
Хто такий Терлес? Чим прикметні музілівські «душевні пригоди»? Навіщо й кому читати дебютний роман Музіля та як отримати задоволення від читання? Розмірковує літературна оглядачка Наталія Колегіна.
Австрієць Роберт Музіль увійшов в історію світового письменства передусім як сатиричний романіст і майстерний стилізатор завдяки романам «Сум'яття вихованця Терлеса» (1906) та незакінченому роману-епопеї «Людина без властивостей» (1930–1943). Останній дослідники літератури ставлять на один щабель із модерністськими шедеврами «У пошуках втраченого часу» Марселя Пруста й «Уліссом» Джеймса Джойса.
Однак українським читачам Роберт Музіль мало відомий. Знаємо його з перекладу «Людини без властивостей» у трьох томах від Олекси Логвиненка, який виходив у Видавництві Жупанського у 2010–2011 роках. Але, на жаль, наклад у 2000 примірників кожного тому не викликав бурхливого інтересу, й книжки досі залежуються на полицях книгарень. Більш перспективним і таким, що має шанс пробудити в українського читацтва інтерес до творчости автора, виглядає нове видання Музіля — роман «Сум'яття вихованця Терлеса» в блискучому перекладі Юрка Прохаська, який вийшов у 2024-му у видавництві «Ще одну сторінку».
Вихованець Терлес
Головний герой роману, юнак Терлес — син у сім'ї придворного радника, мешканець столиці, який стає вихованцем конвікту за містом, такої собі закритої школи для хлопців. Тринадцятирічному Терлесу доводиться нелегко, бо він, з одного боку, тужить за теплом домівки й батьками, а з іншого — переживає безліч душевних випробувань, пов'язаних із дорослішанням і пошуком власного місця у світі. Герой спостерігає за світом дорослих, намагається розібратися у ньому, а водночас помічає фальш і брехливість, дещо підступне у його основі. Опинившись подалі від дому й позбувшись тиску домашнього виховання, Терлес почувається нібито на межі світів.
«Він чувся наче роздертим між двох світів: одним надійно-бюргерським, у якому все, зрештою, було впорядковане згідно зі здоровим глуздом, так, як він звик до цього вдома, — і другим: авантюрним, сповненим темряви, таємниць, крови й незвіданих несподіванок. Тоді здавалося, що існування одного світу геть виключає можливість іншого».
На цьому етапі читання кортить припустити, що маємо справу з класичним романом-вихованням. Але не все так просто! Роман Музіля — це ще й стилізація під витончено написану психологічну прозу з нотками сатири. У продовженні цього самого фрагменту тексту видно, які суперечливі емоції викликають у Терлеса ці думки, як терзають його. Маємо нагоду поспостерігати, як вправно Музіль орудує словом, щоб із квазінауковою точністю описати душевний стан героя:
«Глузлива посмішка, яку він радо хотів би затримати в себе на устах, і мороз, що йшов йому поза шкірою, якось перехрещувалися між собою. Виникало мерехтіння думок…»
Хірург людських душ
Упродовж роману Музіль неодноразово натякає, що у героя є затаєні й темні чуттєві схильності. Але що це означає? Попри злагоджену навчальну рутину, пошук правильних питань до світу й відповідей на них, хлопець повсякчас відчуває «цілковитий внутрішній голод». Йому кортить пізнати таємниці людської душі, зануритися у душевний світ із головою й доторкнутись до істини. Коли йдеться про такі високі матерії, Музіль озброюється сатирою, з якою пафосно-патетичні й незбагненно-абстрактні поняття, як-от душа чи сутність, постають більш приземленими, а часом і комічними.
У прагненні пізнати глибину людської душі Терлес навіть долучається у цькуванні тихого й тендітного з вигляду Базіні до товаришів: сина військового, який захоплюється індійськими філософськими вченнями, Байнеберґа та злостивого пліткаря Райтінґа. Ці троє стають такими собі аматорами у «хірургії людських душ» і різними способами намагаються її збагнути.
Терлес найчастіше вправляється теоретично, роздумуючи про сутність речей наодинці з собою або ж із томиком Канта. Натомість його товаришам до вподоби практичні експерименти з душею Базіні: вони змушують бідолаху робити всілякі принизливі речі, які, на їхню думку, мали б спричинити його до занепаду душі. І хоч роман аж ніяк не гостросоціальний, маємо тут історію про булінг у школі.
Попри те що Терлес начебто відчуває глибше, ніж його однолітки, він є дуже раціональною людиною, яка прагне все підпорядкувати певним законам і формулюванням. У цьому полягає ще один сатиричний дотеп від Роберта Музіля.
У пошуках сексуальности
На початку роману про Терлеса дізнаємось, що він — «несміливий у питаннях статі». Іноді хлопець серйозно задумується про власну сексуальну ідентичність й пригадує, як у дитинстві мріяв бути дівчинкою. Чим зумовлені ці роздуми?
«Коли він був зовсім маленький, — так-так, ось воно, коли він іще носив сукеночку і не ходив до школи, у нього був період, коли в ньому прокинулася невимовно туга за тим, щоб бути дівчинкою. І ця туга теж гніздилася не в голові, — о ні, — і не в серці, вона лоскотала в цілому тілі й гонила кругом під шкірою. Так, були хвилини, коли він жваво переживав себе дівчинкою, коли він вважав, що нічим іншим він і бути не може»,
— пише про Терлеса Роберт Музіль.
Як й інші юнаки його віку, герой шукає власну сексуальність у ті способи, що доступні для нього.
Вибираючись у село неподалік, хлопці з конвікту не гребують зустрічами з місцевими панянками, як Божена. Це грубувата манерами селянка, яка встигла спізнати пригод молодості, а тепер осіла за містом, прислуговує і часом приймає чоловіків. Божена стала першою жінкою для багатьох хлопців зі школи, яким юнацька жага заслала очі — і то так, що у цій простакуватій жінці вони вишуковували благородних, вишуканих, а часом і материнських рис. Так само і Терлес у пошуках ніжности звертається до Божени.
Опозицією грубим рисам Божени стають витончені риси однокласника Базіні, осиротілого хлопця, за якого нікому заступитися і який стає цапом-відбувайлом для голодних до нових досвідів юнаків. Базіні також вчащає до Божени, але замість займатися справою теревенить, а ще часто вихваляється однокласникам своїми вигаданими успіхами у спокушанні дівчат і жінок. А ще Базіні стає хлопцем, на якого інші скеровують нереалізовану сексуальну енергію. (Спойлер!) Терлес теж якийсь час крадькома бавиться з Базіні, а потім жорстоко відкидає хлопця. Чим насправді були їхні стосунки? Тимчасовим збоченням із «правильного» шляху, підлітковим експериментом, спробою збагнути падіння душі Базіні чи задоволенням Терлесових потаємних бажань і потреб?
Терлесові сум'яття як читацька пригода
Як підступитися до роману, щоб отримати не лише сум'яття, а й насолоду від взаємодії з текстом? Було б чудово вивести ідеальний рецепт для читання текстів Роберта Музіля, та, звісно ж, універсального способу немає. Але є кілька важливих моментів, на які раджу звернути увагу. По-перше, крім душевних переживань, у романі є ще й атмосфера закритого навчального закладу (це, звісно, не сучасні тексти у стилі dark academy, але похмурі й жорстокі речі, що кояться у конвікті, здатні вразити кожного).
По-друге, роман написаний у 1906 році — до двох великих світових воєн і в часи існування Австро-Угорської імперії. З нього історії не вивчиш, але подивитися на життя тогочасного хлопця з багатої родини можна.
По-третє, «Сум'яття вихованця Терлеса» — це також роман про дражливі соціальні проблеми: булінг, засудження гомосексуального кохання й багато іншого.
І нарешті, з романом Музіля можна і постраждати, і посміятися. Чому ж так? Усе просто: історія дорослішання Терлеса — це водночас психологічний роман про страждання юнака та сатиричний текст про хлопця, який іще замало знає про світ, а тому переживає кожен сумнів, думку й порух душі як велику подію. Зрештою, багато років по тому дорослий Терлес сприйматиме свої підліткові проблеми з гумором. А ми?
