Данієль Кельман. Тіль. Роман / пер. з нім. О. Ковальова. — Харків : ВД «Фабула», 2022. — 336 с.
Хто такий Тіль Уленшпіґель — трикстер і шибеник чи зразок вільної людини? Яким він постає у німецькій культурі XV–XVI століть та сучасній українській культурі? Як Данієль Кельман інтерпретує постать Тіля? І до чого тут Зимовий король? Відповіді шукає літературна оглядачка і журналістка Наталія Колегіна
13 січня 2025 року німецько-австрійський письменник Данієль Кельман відсвяткував 50-річний ювілей. Він відомий передусім як автор блискучого роману «Обмірювання світу» (2005). Окрім семи романів, у доробку Кельмана є також есеї, п’єси та наукові праці. А ще його тексти публікують на сторінках відомих журналів та газет, наприклад, у Der Spiegel, The Guardian, Frankfurter Allgemeine Zeitung тощо. Письменника відзначили численними престижними нагородами, зокрема премією Кандід (2005), літературною премією Фонду Конрада Аденауера, премією Клейста (обидві 2006), премією Томаса Манна (2008), театральною премією Нестроя (2012), Премією Фрідріха Гельдерліна міста Бад-Гомбург (2018) та іншими.
Роман «Тіль» — це десята книжка у доробку автора й п’ятий переклад українською. У 2020 році англомовний переклад тексту потрапив до короткого списку Міжнародної Букерівської премії. З одного боку, це історія про народного героя, пустуна й блазня Тіля Уленшпіґеля, з іншого — своєрідна спроба переосмислити важливі події німецької історії XVII століття — Трьохсотлітню війну та безжальні міжрелігійні війни у країні.
Про що ж оповідає текст і як автор осмислює німецьку історію та народну творчість?
Тіль Уленшпіґель як герой літератури та попкультури
Тіль Уленшпіґель — герой німецького та нідерландського середньовічного фольклору. У німецькій літературі XV–XVI століть оповідки про цього трикстера й блазня утворили народну книгу про Тіля Уленшпіґеля «Захопливий твір про пройдисвіта Тіля, народженого в землі Брауншвейг, про те, як склалось життя його…». Так з’явився цілий пласт масової літератури довкола цього народного героя. До книги увійшли шванки про авантюрника й улюбленця сільської та міської публіки — невеликі сатиричні й повчальні гумористичні оповіді у віршах і прозі.
Найвідомішим літературним осмисленням історії Тіля став роман бельгійського письменника Шарля де Костера «Легенда про Уленшпіґеля» від 1867 року. В цьому тексті легенду про народного героя використано, щоб показати боротьбу фламандців проти поневолення в часи Реформації у Нідерландах. У ньому Тіль — це шибайголова, який прагне боротися за визволення Фландрії від іспанських загарбників. Тілевого батька Клааса спалюють інквізитори, поки син на прощі у Римі, й по поверненню герой чіпляє на груди торбинку з попелом батька, і це начебто мотивує його відстоювати права Фландрії. Звідси й фразеологізм «Попіл Клааса б’є в серце», що означає нагадування про важливий обов’язок чи заклик до помсти. За сюжетом де Костера Уленшпіґель вирушає в мандри спільно з другом дитинства Ламме Гудзаком, зазнає безлічі пригод і випробувань, і врешті його ледь не страчують, але з дитинства закохана у Тіля Неле рятує його від шибениці.
Тіль є частиною і сучасної української культури. На сцені івано-франківського Драмтеатру показують «Пристрасті Тіля» — героїчну комедію за мотивами роману Шарля де Костера. Образ Уленшпіґеля часто використовують у публіцистиці, зокрема у статтях про фізіологію жарту чи політику. Він стає метафорою глупоти або й чарівного дзеркала, у яке варто подивитися, щоби діяти інакше. А ще десь в Одесі є кафе на честь Тіля Уленшпіґеля, але його неможливо знайти на ґуґл-карті.
Велика середньовічна мішанина
На початку роману перед читачем постає невелике містечко, у яке навідується вже відомий на всі усюди Тіль разом із компаньйонкою Неле. Як пише Кельман, у те місто часом залітали примітивні листівки з великого світу, на яких друкували останні новини:
«Там ішлося про корабель дурнів та про велику попівську глупоту, про злого Папу, про диявольського Мартіна Лютера з Віттенберґа, про чарівників та Доктора Фауста, про лицаря Гейвена, Круглий стіл, а також про нього — Тіля Уленшпіґеля».
Згрубша можна сказати, що увесь роман — це така собі мішанина середньовічних ідей та переконань, подій і персоналій, як на листівках в одному із давніх німецьких містечок. Йдеться тут і про Зимового короля, і про Трьохсотлітню війну, і про світові чвари, під час яких великі імперії ділили світ на шматки, відбирали й завойовували, і про дотепника й мандрівного актора Тіля Уленшпіґеля.
Текст Кельмана зібрав гротескну мішанину думок та ідей, яка існувала у середні віки. В цей магічний і страшний час у головах людей химерно переплітаються міфологічний та релігійний світогляди. Тут водночас діють чорнокнижники, народні мудреці, травники й заклинателі, як-от Клаус Уленшпіґель, батько Тіля, і релігійні фанатики — Кірхер і майстер Тільман, — які переслідують, катують і знищують перших, тобто всіх немилих церкві. Відтак страчують і Тілевого батька.
Крім того, письменник вплітає у тканину тексту безліч сюжетів та історій — і то так, що на сторінках виринають то казкові сюжети про золоте яблуко чи веретенце, то фрагменти заборонених середньовічних книжок. У книжці згадані також безліч імен та постатей: політиків, філософів, поетів.
Химерник Тіль Уленшпіґель
Як і в народних оповідках, у Данієля Кельмана Тіль Уленшпіґель — бунтар і каверзник, такий собі середньовічний пранкер. Однією з найвидатніших витівок Тіля було запропонувати королеві Єлизаветі Стюарт, доньці англійського короля Якова I та дружині Фрідріха V Пфальцського, так званого «Зимового короля» (Фрідріх V був королем Богемії лише одну зиму, звідси й «зимовий», бо ж прийняв корону від повстанців проти імператора Фердинанда II й сам зазнав його гніву, тож королівська сім’я була до кінця життя у вигнанні) таке: у тронній залі королівського палацу почепити біле полотно в рамці, яке мало б викривати всіх нечесних людей:
«Ця картина, маленька Ліз, магічна. Хто народився поза шлюбом, її не побачить. Не побачить і той, хто вкрав гроші. Кому не можна вірити, той також нічого не побачить, отже, всі негідники, шибеники, дуриствіти нічого не побачать… Ті людці нічого не бачитимуть — ані блакитного неба, ані замка, ані прекрасної жінки на балконі, яка розчісує своє золоте волосся, ані янгола позаду неї. Ти лише скажи — і подивимося, що із цього буде».
Так, усі гості короля й королеви знічувалися, коли бачили картину, але мовчали, щоб не видатися невігласами, а Уленшпіґель грубо покепкував із заможних достойників.
Ба більше, Уленшпіґель — ще й дуже загадкова й химерна постать, оповита таємницею. В одній з частин книжки дізнаємось про дитинство Тіля. На цього хлопця чекало звичайне сільське життя: робота на батька-мельника, одруження, діти, бідність і бруд. Але Тілю судилася геть інша доля. Ще неотесаним хлопчаком він пережив самотню ночівлю у лісі, де мати й наймит залишили його пильнувати борошно, натомість хлопець, імовірно, вбив віслюка й ледь не збожеволів. А що вже казати про подальші події зі стратою батька й втечею з рідного дому разом з подружкою Неле!
Тіль подався у мандри, щоб уже за десяток років стати легендою, загальним улюбленцем і центром народної уваги. Бо ж «усі знали, де перебуває Тіль Уленшпіґель, усі про нього все знали».
Хоч Уленшпіґель і став героєм середньовічного фольклору, літературознавці не раз вказують на те, що він має чимало рис людини із наступної епохи — Відродження. Вільний висловлюватися, як заманеться, Тіль дуже відрізняється від решти людей, які вважають, буцімто мусять тримати язика за зубами, сповідувати єдиноправильну віру й уславлювати імператора. Очевидно, що він представляє людину інших цінностей, а роль королівського блазня дозволяє йому глузувати навіть із короля. Оце так Уленшпіґель!
До всього, Тіль був ще й дзеркалом для людської глупоти та звірячої натури людини. На голові носив потворну й жаску шапку із телячої шкури, яка уподібнювала його до звіра, але коли король Фрідріх V запитав, чому той носить таке вбрання, Тіль відповів дотепом про те, що саме так і виглядає людина!
Наостанок, роман «Тіль» стане цікавою читацькою пригодою для тих, хто полюбляє темне Середньовіччя, тексти, засновані на історичному матеріалі, та народних героїв. Уленшпіґель і досі здатен збурювати уми, викликати подив і захоплення, а ми, своєю чергою, можемо подивитися на нього, як у дзеркало, й пошукати межі людського, за які ліпше не виходити.
